«Ніч в снах»

**Розділ 9: Ніч у снах**
Літаки поривчасто проходили повз її думки, а серце билося в ритмі з пульсом життя, що відбувалося навколо. Ліда перебувала на порозі нової реальності — її руки тремтіли, думки кудись пливли, але сама вона відчувала ейфорію щастя та безпосередньої близькості. Вона йшла з Артемом до готелю, хоча думки про те, що попереду, викликали тривогу. Вся війна вирувала десь на стороні, а тут, у цій пастельній обстановці, здавалося, можна було знайти спокій. 
Її серце знову стало важким, коли вона згадала, як стояла біля дверей свого дому, не хотіла відпускати його, щоб залишити у минулому. Кожен поцілунок, що вони обмінювались, вражав її все далі у новий світ, де панував її вплив улегшення та любові. Вони стикалися, сміялися, але чогось завжди не вистачало. Ліда усвідомила, як сильно хоче цього моменту — бути з ним, тут і зараз. 
Коли Артем заговорив: "Можемо піти в готель?", вона відчула, як всередині стрілою пробігло щось, що просто не можна було описати словами. Це ніби звучало настільки близько, настільки природно — що йшло у відповідь на всі думки й бажання. Вона кивнула, готова до нового досвіду. 
Коли вони зайшли у номер, кімната наповнилася м’яким світлом, що лилося з вікна, і атмосферою невимушеного тепла. Ліда вмить відчула себе піднесеною, заскоченою, як хижак, що раптово з’явився в своїй боротьбі за життя. Вона наблизилася до Артема, відчуваючи бурю емоцій у грудях. 
"Ти правда цього хочеш?" — запитав він, дивлячись їй у вічі. Його вираз був наповнений серйозністю та хижазством ,але в той же час і радістю.
"Так, я хочу бути з тобою цієї ночі," — відповіла вона, і в її голосі звучала впевненість. Вона знала, що саме хоче його, навіть попри свої сумніви. 
Артем посміхнувся, і його радість помітно передавалася їй. Він почав знімати одяг, спершу сам, а потім з неї, його руки торкалися її шкіри, запалюючи в її всьому серці вогні бажання. Ліда глянула на нього, і її думки моментально відправилися до екстазу — вона була в порядку, коли побачила той мереживний комплект, який обрала для цього вечора. Це було щось більше ніж секс між нами виникали сильні почуття.
Вечір плавно переходив у ніч, вони знаходилися в одній безмежній реальності, де не було місця страху і суму. Ліда відчула, що ця ніч була чимось більше, ніж просто фізичним зв'язком — тут зароджувалося щось глибше. Вони рухалися у такт своїм бажанням, щасливо плутаючи обійми з поцілунками, а їх серця бились як одне.
Артем так торкався її, ніби намагався відчути її десь всередині. Ліда, втратила себе у їхньому взаємному потоці, не могла повірити, що її тіло здатне на такі відчуття. "Ця ніч — прекрасна..." — прошепотіла вона в його губи, ніжно пригортаючись до нього.
На жаль, в реальності завжди потрібно було усвідомлювати, що тягнеться поза цими моментами. На світанку, коли Ліда прокинулась, її серце наповнилося страхом. Обернувшись, вона зрозуміла, що Артема не було поруч. Вона схопилася на постелі, вона відчула, як страх почав огортати її, змішувався з сумнівами.
"Не вже це був сон?" — прошепотіла Ліда в тиші номера. Все було таким реальним, такі спогади недавно навколо, і тепер стояв тільки холодний простір. Вона встала з ліжка, відчула, як легкість тіла огортає її непривітно. Куди він пішов? Чому його немає? 
Сидячи на краю ліжка, вона намагалась згадати моменти з минулої ночі. Кожен поцілунок, кожен дотик — все нікуди не зникало, але аромату його шкіри в повітрі не було. Вона хотіла, щоб той момент тривав вічно, аби не прокидатися у світі, що знову огортало війну і тисло тривоги.
Ліда оглянула номер, намагаючись знайти щось, що могло б підтвердити реальність. Може, він в душі? Можливо, вийшов на балкон? Але тишу оточення розривала лише її тривожна думка. Будучи самотньою, Ліда почала відчувати, як геть не хотілося працювати. Ця холодність лягла на її радість і тепло, що дарувала йому.
Не витримавши, вона підібрала телефон і тільки цього разу зрозуміла, що стоїть на межі — двох світів. Вона вирішила написати йому, сподіваючись, що побачить його ім’я на екрані, адже сама не могла повірити, як це пройшло без залишку.
"Доброго ранку, Артеме. Ти де?"
Чекала, поки телефон продзвенів, з невідомістю. Її серце почало щеміти, неприємно забивалося.
Спустя кілька хвилин, телефон знову засвітився. "Доброго ранку, Лідо! Я побіг на кілька хвилин, але все ще думаю про тебе. Тобі все в порядку?"
Вона відчувала, як в нього сприяло розуміння. "Так, просто я прокинулася і не знайшла тебе... Я хвилювалась."
"Не переживай, це все ще звичайний ранок. Я повернуся скоро. Наша ніч була прекрасною," — в його повідомленні відчувався холод. Що могло статись ?
Ліда видихнула, їй стало легше. Вона згадала, як приємно обіймати його, половину комфорта. Ухопилася за телефон, друга річ, яка закінчила на поверхні днів.
Бачиш, інколи встигнути одним реченням було важливо. "Тож, може, це дійсно був не сон?" Помислили, як могли, знову обійматися. Але Ліда тільки сподівалася, що ці мрії містять зміст і світло.
“Звісно, що це був уже не сон, — заспокоїла себе. Вона знала, як важливо відчути зв'язок, і в іншому світі холодності. Вона сміялася з маленьких жартів Артема, аби повернути света до натхнення своїх відчуттів.
Ця ніч була справжнім просвітленням у її житті, як і всі мрії, які спали на поверхні в очікуванні своїх прийдешніх днів. Забігаючи вперед, серце Ліди відчуло ностальгію, але більше за все вона не шкодувала про те, що вкопалася у стосунки, навіть якщо війна йшла далі.
Нарешті, бажання знову побачитися з ним стало її терпінням. Ми це допустимо в двох світлах — надії та азарту. Якби ця ніч тривала в життя, в їхній спогаді, Ліда обов'язково знайде способи знову повернутися до Артема. 
На порозі нового розділу, де так важливо йти вперед, Ліда знала, що всіх не зупинити. Готова, знову обійняти царство, знову побачити його та повернутися до тепла, шуму вогнів. Швидше, ніж кого-небудь. Якби це була не мить, приготування, де б вони могли перетворити нежить у новий захист.