« Мелодія щастя»

**Розділ 8: Мелодії щастя**
Артем, сидячи у машині, відчував, як легкий вітерець проникає у вікно, супроводжуючи звук улюбленої музики. На радіо грала пісня "Figure You Out" від Voilá, і кожна нота проникала в його душу, створюючи справжній настрій для подорожі. У нього на лиці світла усмішка, а в голові — думки про Ліду. 
"Ти знаєш, поки ти далеко, у мене є інший," — пожартувала вона в одному з повідомлень. Артем не міг стримати сміху. Ця маленька витівка залишила слід у його пам’яті, як жарт на фоні війни, про боротьбу та любов, що все ще була між ними. Хоча вони майже не бачилися, Артем відчував, що Ліда завжди залишалася з ним, навіть якщо між ними тисячі кілометрів. 
Ці кілька днів, які він так довго планував, нарешті наставали — маленька відпустка з можливістю провести час з Лідою. Він навіть не попередив її про приїзд, щоб зробити сюрприз. Це напруження створювало в ньому мурашки радості. І чи варто забувати про те, що за кулісами у нього була маленька таємниця? Великий букет півоній, які так любила Ліда. Саме на це Артем сподівався, що ці кольори принесуть їй радість.
Коли він зрештою прибув до її будинку, серце йому билося швидше. Вийшовши з автомобіля, він зупинився, глибоко вдихнув повітря, наповнене духом весни, та попрямував до дверей. Постукав. Його охопило хвилювання. 
Двері відчинила мама Ліди, виглядавши досить строго. "Привіт, Артеме," — сказала вона з привітною усмішкою, але в очах залишалася натяка строга рішучість. 
“Добрий день. Я приїхав провідати Ліду," — відповів Артем, намагаючись зберегти спокій навіть за пульсуючого очікування. 
"Заходь, приготувала каву," — запросила мама та повела його до вітальні. Поки він проходив усередину, Артем помітив, як мама провела рукою волосся, сподіваючись, що зустріч пройде вдало. 
Через кілька хвилин, коли чутно було, як готують каву, в кімнату зайшла Ліда. Вона зупинилася на порозі, з широко відкритими очима. Артем щасливо зустрів погляд і несподівано відчув, як радість все більше охоплює. 
"Арте-е-еме!" — зрештою відреагувала Ліда, перебуваючи на межі щастя, а потім, не зважаючи на все, вона підійшла й обняла його. Ця обійма була як теплий, рятувальний ковдру. 
"Сюрприз!" — сміявся він, і в душі його піднялося відчуття легкості. 
Вони провели час разом, сміючись та пригадуючи спогади. Вечір проходив у парку, де зупинилися, щоб купити морозиво та встигали сміятися. Біля кінотеатру вечірня погода була ідеальною для них. Артем не міг стримати свого щастя, коли поряд була Ліда, її щирий усміх освітлював темряву, яка лягала на місто.
"Я сумувала за тобою," — сказала Ліда, дивлячись на нього своїми зеленими очима зі світлом. "Цей час ми могли спілкуватися лише через повідомлення, але не зрівнятися з реальністю". 
Артем відчув, як магія моменту переповнює. "Вірні слова," — сказав він, потягнувшись до її руки. Вони прогулювалися разом, тримаючись за руки, ділилися спогадами та мріями. Кожен її усміх ню складався в куточку його серця на строк, який завжди залишав посмішку.
Увечері Артем вирішив, що настав момент подарувати Ліді букет півоній, які встиг придбати в крамниці. Витягнувши квіти з пакету, він підніс їх до неї. "Для тебе," — виголосив він, спостерігаючи, як Ліда вражено замовкала. 
“О, Артеме! Вони прекрасні!”, — сказала Ліда, захоплено вдивляючись у квіти. Її пальці обережно дотркнулися пелюсток, і Артем відчув новий прилив щастя. 
"Я завжди хотів, щоб ти знала, що ти значиш для мене," — промовив він, зважуючи свої слова. 
Вони продовжували свою прогулянку, а півонії ніжно розцвітали між їх серцями. Ліда пригорнулася до нього, коли вони пішли до кіно, а потім, дивлячись на фільм, насолоджувалися кожною миттю разом. Сестричка дітей сміялася з заднього ряду, атмосферу заповнювало щастя.
“Це просто ідеальний вечір,” — зізналася Ліда, повертаючись до Артема, її обличчя світилося, як його мрії. Коли їх юність знову освітлювала кожну секунду вечора, Артем потягнувся до Ліди, простягнувши руку, що підкреслювало спілкування.
Завершивши вечір, вони гуляли назад, а Артем поволі привів Ліду додому. Їхні погляди зустрілися, і серце його відчувало бажання, яке бурлило в його кишені.  
Ліда зупинилася, всміхаючись: “Дякую за цей день, він був особливим”. 
Артем, вловивши свій момент, тихо шепнув: “Ти завжди будеш особливою”. Він нахилився і поцілував її ніжно, водночас запечатуючи цю пам’ять назавжди. Вони знали, що попереду чекають ще непередбачувані часи, але ці миті, ці посмішки виявляли надію. Закінчуючи вечір, Артем усвідомлював, що справжня цінність кориться в простих радощах, які його пов’язують з Лідою. Це був їхній шлях, їхнє з’єднання у світі, де сподівання завжди перетворювались на світло.