Сьогодення

« Вони зустрілись на межі війни»

Розділ 1: Вони зустрілися на межі війни**

 

 

Прямо в серці Харкова, де на вулицях ще відчувався дух життя, Ліда старанно працювала в аптеці. Вона була безмежно відданою своєму покликанню — допомагати людям у тяжкі часи. З раннього ранку до пізньої ночі тут було людно, але ніхто з відвідувачів не запам'ятався їй так, як той, хто прийшов у той пам'ятний день.

Артем увійшов, вперше переступивши поріг цього закладу, в драному військовому одязі, з виразом тривоги на обличчі. Ліда, що допомагала літній жінці з рецептом, досі не помітила його. Проте, відчувши його погляд, обернулася.

"Вам щось потрібно?" — спитала вона, але в її голосі вже звучало співчуття, побачивши на хлопцеві сліди бою.

"Вибачте, у нас сталося лихо. Мені потрібна допомога… досить термінова," — відповів Артем, і його голос здався їй одночасно рішучим і тривожним.

За мить він уже підтримував Сергія, його друга, на вигляд маленького, але потужного, поранішнього хлопця з обгорнутими бинтами, що мирно потерпав десь позаду. Сергій, на прізвисько "Борода", із запалими очима глянув на Ліду. "Слухай, мені потрібно, щоб ти допомогла. Я встиг зазнати акту рани".

Ліда швидко оцінила ситуацію — це було щось серйозне. Вона кивнула, зібралася з думками та сказала: "Перенесіть його сюди, ми зможемо все зробити".

Артем і Ліда разом з усіма, хто був у аптеці, підняли Сергія, поклавши на стіл для консультацій. Ліда уважно оглянула рану. Прямо у сріблястому світлі ламп вона побачила, як кров струмувала з глибокого порізу. Вітримуючи страх, вона потиснула бинт у руці.

"Це важко, але я зможу зашити. Тобі буде боляче, але… я мушу це зробити," — сказала Ліда, підготовлюючи все необхідне.

"Не турбуйся за мене, просто давай," — Сергій примусив себе посміхнутися, але Артем помітив, як його друг блідий і зосереджений на цій миті.

Ліда почала працювати, і її впевнені рухи передавали спокій. "Артеме, подай мені, будь ласка, ту пару ножиць і дезинфектор", — командувала вона. Між проколами та швами, Сергій хворобливо кривився, але кожен раз, коли він дивився на Ліду, його біль зменшувався. Вона неначе світила.

Артем, стежачи за кожним кроком Ліди, відчував, що між ними виникає особливий зв'язок, поки його друг потроху відходив від шоку. "Ти чудова фармацевтка," — сказав він раптом, його голос звучав нелегко, але щиро.

Ліда підняла голову і, хоч стримуючи емоції, заспокійливо усміхнулася: "Дякую. Але коли-небудь краще тримайтеся подалі від обстрілів".

Після кількох хвилин напруженої роботи і зусиль, рана Сергія була зашита. Вони всі відчули полегшення, одначе страх і пораду, що на той момент виникли між Артемом і Лідою, залишилися.

Сергій, позіхнувши, сказав, "Тепер можу знову боротися, завдяки вам". 

Дивлячись один на одного, Артем і Ліда раптом зрозуміли — це був початок чогось нового. Усі спогади, страхи і мрії з’єдналися в цю мить, коли їх шляхи перехрестилися. І поки Сергій відновлював сили, Артем відчував, як серце його поволі відкрилося для Ліди. Ця випадкова зустріч здавалася дивом, яке обіцяло невідому подорож, повну надії та любові, навіть у найтемніші часи. 

Продовжаючи бути разом, вони намагалися знайти в собі сили один для одного, адже саме у важкі моменти розкривається справжня сутність любові.


 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше