Епілог. Всі потроху.

Софійка.

Так дивно все. Її не було лише чотири дні, а рідний дім наче вже і не рідний. Мандрівниця-переможниця... нікого не перемогла, скарбів не здобула, навіть Урта не прогнала. Добре, хоч жива.... Як же ж хочеться спати... Як там Денис? Ганна казала, що все нормально, але Денис не показуватиме своє занепокоєння задарма. Він дуже стриманий. Вона відкрила калитку. Хтось вдома? Але нікого не чутно, ані мами, ані тата. Хм... Їй здається, чи за хатою хтось розмовляє? Треба перевірити. Вона ще не обійшла хату, але вже чула, як нерозбірливе бурмотіння перетворилося на дуже зрозумілу розмову. Здається, Денис з кимось тихо сперечається. Можна, звісно, зробити сюрприз, але вона так втомилася...

... Посеред соляного кола стояв Урт, такий, яким вона пам'ятала з їхньої єдиної зустрічі. Щоправда сильно менший і змарнілий. Перед ним спиною до неї стояв Денис.

- Вже впіймав?- вихопилось у Софійка,- А ти молодець. Дим тільки його ловити зібрався, а ти вже впорався

Денис стрімко повернувся до неї. На обличчі в нього було безмежне здивування впереміш з радістю і недовірою. Але через мить воно перекревилося, рот відкрився, а з очей полилися сльози. Він підбіг до Софійки, обійняв і заревів їй кудись всередину. Чулося тільки приглушене монотонне "у-у-у-у"

- Ну чого ти? Зі мною ж все добре...

- У-у-у-у-у...

- Я повернулася ціла і неушкоджена...

- У-у-у-у-у...

- Дивись, як Урта корчить.

Це подіяло. Денис відпустив її і повернувся до Урта

- Його корчить від позитивних емоцій,- пояснив Денис, шмигнувши носом,- я над ним поекспериментував,

- Тобто Ганна шукала хижака, а ти знущався над Уртом?

- Шукати хижака мене б не взяли, Ганна ще занудніша ніж ти. А Урта вони самі впустили. А я одразу ж впіймав.

- Оте "одразу" - це те що я думаю? Ти за ними стежив?

- Тільки в людних місцях. Я ж не божевільний.

- А Урт тебе більше не лякає, так?

- Декорації не ті. Він навіть не бісить, якщо знаєш нащо його ловити. То, що з ним робитимемо?

- Віддамо Диму?

- Ні,- це озвався Урт, який досі мовчав.

- Чого це ні?- Софійка відчула лють пригадавши, що саме через Урта почалася її подорож, що привела до Таємничого чудовиська, але нагадала собі про Міку, Полі, Соняха, Сріблястий вітер, Міку, і те що Дим тепер вдома, і про Міку ... -і заспокоїлась,- підеш прямісінько до Пана Судді. Я з ним спілкувалася, він розумний, і адекватний, то з тобою вчинять по совісті. Чи одразу Полі звати?

- Ні, ні!

- Дим,- покликала Софійка у дзеркало, дзеркало не реагувало- Полі...,- нічого,- ай, добре зараз подзвоню Ганні. В неї точно вийде Дима знайти.... А потім спати. Блін, а завтра ще в школу....

Даня.

Даня різко обернувся на шурхіт- в його кімнаті стояв Дим. А стукати його не вчили? Чи чекати на запрошення? Ай байдуже. Короткий спалах радості від зустрічі з Софійкою давно згас і тепер всередині розросталася порожнеча і байдужість.

- Ти щось хотів?- за стільки років він чудово навчися приховувати свою неприємну натуру за ввічливістю. Це чудово працювало. Ну хіба, що траплялися такі як Ганна, занадто спостережливі, або Софійка, якій взагалі байдуже: ти хороший, поки не робиш поганого.

- І давно ти наскочив на пугальника?

- На кого?

- На такого, як Урт.

- В п'ять років. Тобі Ганна розповіла?

Дим заперечувально хитнув головою.

- І як ти з ним пораєшся?

- Що?

- Він же ще тут? Так?

- Сіллю.- Даня розчинив шафу,- всередині у великій коробці засипаній сіллю стояла трилітрова банка в якій сидів засланець- пугальник. Зовсім не схожий на Урта, але то не показник.- Він відмовився йти до свого світу, але випустити тут я його не міг.- вів далі Даня,- Тож почав спостерігати... Я його замкнув, він давно не робить шкоди... Правда він нещодавно тікав і намагався  лякати Ганну. Але я його впіймав.

- Не робить шкоди...- Дим дивиться на нього з жалем, чи йому здається?- А чого ж він ще живий? Він тут замкнений довше, ніж я в тому світі. На коротких втечах довго не протягнеш. Він їв тебе, Даня. Ти відчуваєш всі емоції? Чи вже ні?

- Тільки дуже сильні. Або поруч з яскравими людьми ...

- Такими як Софі-Світланка,- кивнув Дим, називавши Софійку таким дивним ім'ям,- ти майже з'їдений. Я його, звісно, зараз відправлю, але як відновити тебе, я не знаю. Коли контакт короткий, можна відновитися самостійно, але ти був з ним так довго.... Я спитаю Полі, але навряд чи він щось підкаже. Медицина флуї має знання тільки про флуї.

- То я помру?

- Ми всі колись помремо... Це не вплине на довжину твого життя. Мабудь. Тільки на його якість. Ти будеш.. ну... як інвалід, тільки для емоцій. Але, можливо, все колись відновиться.

Дим клацнув пальцями, і трилітрова банка спорожніла. Дивно, але відчулося легке полегшення...