60. Софійка

- Ну добре,- Міка вирішила повернутись до основної теми розмови,- але чому ти сам не відправив ні Софі ,ні мене? Ти ж можеш. Чи ти зараз відправиш?

- Не відправлю, бо не можу. Казав же ж - треба розповідати спочатку, а ти весь час перебиваєш! До речі, я і не повинен, то тільки моя добра воля. Можу і передумати.

- Добре, розповідай,- Міка старається чи скоріш відвернути увагу Пана Судді від таких небезпечних роздумів,- я дуже уважно слухаю, і намагатимусь не перебивати. Чесне слово, я не хотіла проявити неповагу.

- Інша розмова,- здається Пан Суддя задоволений,- добре. Після сутички з хижаком на голому камінні, я зацікавився, що то за істоти такі, і почав збирати інформацію. Знайомих в мене на той час було більш, ніж достатньо і вони охоче ділилися спостереженнями. До того ж інформацію збирав не тільки я. Ще одні приятелі просвітили, що з'явилися дуже дивні форми хижаків і концентруються вони тільки в певних районах.

- Це помітили флуї?-спитала Софійка твердо впевнена, що ні.

- Ні, не флуї,- підтвердив її підозри Пан Суддя,- для флуї саме поняття хижацтва доволі чуже, воно їм відоме, але сприймають вони його як... Ну, наприклад,- Пан Суддя зробив паузу,- О! Наприклад уяви собі ультрафіолетовий колір. Уявила?

- Люди не бачать ультрафіолетового кольору,- відповіла Софійка.

- Але що він існує тобі відомо! У флуї так само: наче всі про існування хижаків знають, але сприймають то, як ну щось чого не існує. Розумієш?

- Не буває ультрафіолетового кольору,- пробурчала Міка, забувши обіцянку не перебивати,- буває ультрафіолетове випромінювання.

- То неважливо, Софі-Світланка мене зрозуміла, і ти теж. І ти обіцяла не перебивати.

- Більше не буду, продовжуй... те.

- Феноменом хижаків зацікавились зоряні дерева.

- Хіба воно не одне?

- Звісно ні. Просто в Рожевому Лісі хтось може швендяти вночі, а в Пропащій ніхто і вдень не поткнеться

- Вони в Пропащому Лісі?!- жахнуламя Софійка,- І він їх не знищив? Ой, як шкода, що ми їх не знайшли. Те відчуття безнадії просто жахливе. Якби не Сонях, не знаю, як би я його пройшла. От мені цікаво, а чого Сонях не перетворився на хижака?

- Бо Сонях вирішив перетворитися на щось інше. Ти не зрозуміла? В цьому світі чужинці не перетворюються на хижаків, вони перетворюються на те, що самі схочуть. І, нажаль, більшість обирає стати хижаком. Хтось вважає, що те зробить його сильним, хтось просто любить знущатися над іншими, а хтось хоче всіх знищити, а комусь просто так простіше.

- Невже, я на таке перетворилася?- в голосі Міки чутно настороженість.- Ніколи не думала, що маю таку мотивацію. В деяких культурах це нормально, але мій народ закінчив війни багато тисячоліть тому. Співпрацювати і турбуватися одне про одного- то набагато ефективніше...

- Та не перетворилася ти на хижака,- голос Пана Судді звучить роздратовано.- ту істоту на яку ти перетворилася можна назвати ким завгодно, тільки не хижаком...

- Тоді нащо мене вночі замикали в клітку?- сердито спитала Міка.

- Бо ти в тій формі просто ходяча катастрофа,- в серцях гримнув Пан Суддя,- нащо смикати нічні тортулетки, висипати їх на Кислих Алеях і приманювати багряних метеликів? Щоб вони всіх покусали і всім свербіло три дні? А нащо випускати стрибучі кульки і направляти їх на ЦентральнуПлощу? Ти, хоч, уявляєш, що там зранку було? А нащо заплітати ліани на парканах теплиць флуї? Красиво, згоден, але флуї їх потім тиждень розплітали, бо ліанам сподобалось і вони відмовлялися. Тиждень, Міко! Всі флуї на тиждень покидали свої справи і розбиралися з тими ліанами. А нащо було торбу порошку для чхання висипати до Істеричної Річки?

- О!- пожвавилась Міка, яка щосили намагалася зробити винуватий вигляд,- А, я все думала, хто той геній, який це зробив?

- Геній?! Ти хоч уявляєш як її заспокоювати було? А кому довелося? Правильно, мені! Бо та річка аж чотири рази перетинає мою резиденцію. Ти думаєш, я не розумію, що ти мені мстилася? Так, той, ким ти була вночі, навряд чи пам'ятав твоє життя, чи просто здогадувався про тебе, але злість в нього була саме твоя. До речі, Річка дуже розшукувала хто це зробив. І я мав велику спокусу розповісти їй хто.

- Ви зупинилися на тому, що в Пропащому Лісі ростуть Зоряні Дерева,- нагадала Софійка, яка почала побоюватись, що Міці таки перепаде колючим батогом по хребту. Пан Суддя і так неймовірно терплячій цього разу.

- А, точно,- Пан Суддя миттю повернувся до свого оповідання,- просто ми з ними знайшли такі цікаві місця, де хижаки регулярно збираються і сплять. Сам я майже не сплю, хіба, що дуже холодна зима, то для мене це було щось незрозуміле, і дійсно жахливе. Тільки набагато пізніше, коли я мандрував багатьма світами, я дізнався, що сон, то не є щось виняткове, чи неприродне... Ми почали досліджувати ті місця і зрозуміли, що купи каміння там хтось нагромадив з певною метою. Бо конструкція були схожі за будовою, та й каміння відрізнялося від того що властиве тим місцям. І ми дійшли висновку, що саме через такі місця хижаків стає ще більше. А ще, якщо поруч щось росте, то рослина може добряче зменшити вплив от тих конструкцій, щоправда прийнявши більшу частину того в пливу на себе. А ще, те каміння активізувалось вночі, так що Зоряні Дерева запропонували рішення. Вони всі перебралися жити до того каміння. Всі крім одного дерева, яке залишилось серед Білих дерев, рожеві суцвіття яких так полюбляють денні горохулі. Ми чудово розуміли, що тільки це Дерево і залишиться на згадку про них всіх. Флуї і досі не втямлять, куди ж поділася вся популяція.