59. Софійка

- Ну що, дівчатка, живі?- нагорі було так само темно, світло давали тільки високі зорі, які деінде пробивалися крізь крони дерев, та кущики з пухнастими ліхтариками коли їх торкався вітер.Але повітря було свіжим і холодним. Саме те що треба.

- Та начеб-то,- відповіла Софійка, потираючі руки і ноги, які свербіли від подряпин,- Міка, а ти як?

- Жива,- відповіла Міка,- а скажіть мені, Пан Суддя, ви ще там чи вже тут?

- Частково там, частково тут,- втім це не заважало плинути його голосу аж під самими верхівками дерев,- Але більше вже тут, як повністю вилізу дременемо подалі звідси, поки отте чудовисько не отямилось.

- Але чого воно взагалі хоче? Сидить тут, навіть не заманює нікого, ми ж сюди прийшли бо нас Сріблястий вітер приніс, а так могли б і не дістатися. Чи Сріблястий вітер на нього працює.?

Під верхівками дерев пргуркотів сміх.

- Сріблястий вітер- одна з найзнезбагненнішмх істот нашого світу. Навряд чи він схоче на когось працювати. До того ж він не робить щось достатньо довго, якщо йому це нецікаво. Та й цікаві йому тільки новачки...

- А чому?

- Ну, я думаю все, що є в цьому це світі, він вже обстежив, а нове є нове....

- Все обстежив? Він такий швидкий, чи старий?

- Думаю і те і інше. Це ж вітер, хоч і з думками.

- А чого ти нас витяг?- Міка не втручалась в розмову, але схоже не готова була, як Софійка, пробачити йому те що він не відправив її додому позавчора.

- А мав кинути?

- Як судити з твоєї поведінки, то було б логічно

- Логіку треба шукати, коли в тебе на руках всі факти. І вирок треба виносити, коли всі факти розглянула з усіх боків, а іноді ще й пошукати додаткових, Міко. А тобі не підійшла моя відповідь, ти розсердилась, образилась, винесла вирок і вже хочеш карати. Аж занадто швидко, тобі не здається?

- То розкажіть яких фактів мені не вистачає щоб я не карала Вас дарма.

-Ой, добре. Але слухати доведеться довго і не тут. Я майже вибрався з підземелля, то ось вам крісло,- колючі батоги підняли з землі гладенький широкий плаский камінь, на який можна всістися,- залальзьте, я подвезу.

Софійка застрибнула на камінь и всілася на коліна, Міка застрибнула поруч,. Горохуля злетіла Софійці на плече.

- Тримаєтесь?- Спитав Пан Суддя,- То рушаймо.

Як рухався сам Пан Суддя Софійка так і не вгледіла. Просто гладенький камінь нісся над землею, наче вітрильник по морю, коли дме гарний вітер. Ліс світлішав. Зірки під кронами спочатку зблідли, а потім і зникли. Небо ставало блідо зеленим. Нічне стрекотіння комах перейшло в денне цвірінькання птахів, і от вони вже вилетіли на галявину, врізались у вказівник і не зупинившись понеслись далі.

- Вибачте,- прокричали Софійка вказівнику, але вони вже були занадто далеко, і вона не могла напевно сказати, чи відповів їй хтось. А плаский камінь все пришвидшував рух, варто було їм вискочити з лісу. Софійка вчепилася в нього обома руками, щоб не злетіти на поворотах, бо Пан Суддя тепер маневрував серед залитих сонцем гір, подібних до тої, на яку їх висадив Сріблястий вітер. Міка вчепилася в Софійку, а горохуля пірнула до неї в кишеню. Гори були невисокі, і чим далі тим нижчі, скоро то вже були і не гори, а пагорби порослі кучерявими зеленими заростями, залиті сонячним світлом, ще трохи, і вони почули дзюрчання води- попереду була річка. І тільки тут Софійка побачила самого Пана Суддю. Він перекинув свої батоги через річку, переплітаючи і подовжуючи їх. І от над річкою вже простягся широченний горбатий міст. Втім, помилуватися ним Софійка не встигла, бо плаский камінь з пасажирами миттю перескочив через той міст і вилетів на нескінченні луки сріблястої трави, що хвилями тріпотіла під дихання вітру. Десь у самого коріння тієї трави перебігали батоги пана судді, і більш нічим він себе не видавав. Камінь з пасажирами нарешті уповільнив хід.

- Все?- спитала Міка,- За нами вже ніхто не женеться?

- А треба покликати?- голос Пана Судді звучав дратівливо, Міка таки його дістала своїм буркотінням.

- Не треба кликати,- швидко сказала Софійка,- просто розкажіть Міці, що вона хоче почути.

- Та мені, хіба, шкода. Давай-но почну з самого початку.

- Зі створення світу,- Міка навіть не приховувала єхидства у голосі.

- З Другого Створення Світу,- цілком серйозно відповів Пан Суддя,- і може ти хоч щось зрозумієш.

-Друге створення світу сталося непомітно. Флуї- відомі у світах чарівники-інженери, бо їхня майстерність сягала такого рівня, що речі які мають бути зрозумілі освіченій людині все одно здаються справжнім дивом. Флуям було потрібне перехрестя світів. Зручне, швидке і функціональне. А ще, воно не мало спричинити екологічної незручності. І вони вдало підібрали для побудування цього перехрестя світ, який вважався спочилим, і вже не мав прокинутись. Ні він, ні його жителі, які вже давно зникли. Практичні флуї одразу стали до роботи. Зробили атмосферу більш придатною для самих флуї, кинули в землю якесь насіння і в річки якісь водорості, кинули містки до найближчих світів, і вже почали потроху їх зміцнювати і вирівнювати під швидкісні переміщення, як одного разу до них в двері постукав цікавий бурбурка. Зважаючи на те, що флуї точно не селили тут нічого складнішого за дерева, то розумну істоту, яка ходить на власних ногах і може увіпхати носа в небезпечні прилади, вони ніяк не очікували тут зустріти. Спочатку, вони навіть думали, що випадково створили якісь додаткові шляхи до якогось найближчого світу, який спочатку не помітили, і бурбурки заблукали звідти. Яке ж було їх здивування, коли цікавий бурбурка запросив їх до Міста. Місто було відносно невеличке, але їх виявилось так багато! Флуям терміново довелось створювати спосіб спілкуватися з місцевим населенням, і вони створили. А потім все взагалі пішло шкереберть. В якійсь момент, причому майже одночасно, флуї дізналися, що з цього світу пролягли не тільки ті дороги, які вони прокладали, а набагато, набагато більше, що по цих дорогах потрапляють ті, хто потрапляти сюди не збирався. І про дивну хворобу, якою починали хворіти попаданці, але яка не чіпляла ані бурбурок, ані інших місцевих, і майже не чіпляла флуї, хоч, як не кинь, вони тут теж чужі. А ще, доріг ставало ще більше. Світ вів себе зовсім не так, як показували всі їх попередні розрахунки. Флуї почали закривати дороги в інші світи, і якось їм вдалося призупинити навалу потраплянців, хоча світ поповнився новими незвичайними мешканцями...