58. Ганнуся

Вже далеко за полудень. І Даня і новий знайомий Дмитро кружляють по околицях. Даня весь час звірявся з довжелезним списком в телефоні і тяг їх далі. Дмитро іноді задавав питання, Даня відповідав якусь нісенітницю. Дмитро посміхався до Ганнусі і слухняно йшов далі. Про свого приятеля він наче і забув і зараз поводив себе так, наче приєднався до страшенно цікавої нової гри. Видивлятись щось незвичайне. Чудово.  Є поблизу хтось наляканий? Роздратований? Дивно себе поводить? Ще краще! Але схоже, що серйозно він до цього не ставився, а просто проводив з ними час, щоб не нудьгувати. Ганна ж вже втратила лік часу. Не так тут вже й багато роздратованих або переляканих чи просто сумних людей, як виявляється. Куди вони поділися, коли треба? В звичний час від тих нитиків подітися нема куди. Хижак всіх поїв? І що там з Софійкою?

- Ти мене не кликала, так?- почувся поблизу голос Дима.

От звідки той голос? Дзеркал наче поблизу нема. Вікна будинків далеко, а голос чутно зовсім поруч. Ганнуся трошки уповільнила ходу, щоб Даня з Дмитром, що йшли попереду, відійшли подалі. Не хочеться пояснювати Дмитру чого вона так жваво з собою розмовляє. І так забагато розповіли.

- Як ти зі мною зв’язався?

- Само вийшло. Як вранці,- схоже Диму смішно, але його голос якось дивно змінюється від високих пісклявих звуків, що видають пташенята до низького гарчання роззлюченного величезного собаки.

- Але тут нема дзеркала.

- Воно точно є, просто ти не помічаєш. Будь-яка кватирка, або калюжа, чи навіть уламки пляшки десь в траві, які ти не помічаєш, то байдуже. Але якщо так сталося, скажи будь ласка: ви що пішли полювати на хижака?

- Ні.

- Я сам так швидко відповідав, коли мене Полі впіймав саме на такому.

- Я не одна, і ми не полюємо , ми розвідуємо.

- То байдуже. Хижак поруч з тобою. Ти таки притягла його увагу.

- Ми його півдня шукаємо, ніяк не знайдемо.

- То ж хижак. Навряд чи ви зможете вгледіти його, якщо він вийшов на полювання за вами. Йди додому негайно. Поки світло, поки люди на вулицях ходять. Чим ближче до ночі- тим він буде сильнішим.

- Він і так знає де я живу. До ночі він не нападе. А так, ми хоч щось перевіримо.

- Знаєш, а мені спочатку здалося, що ти розумна.

- Даня все одно не погодиться.

- То придумай, як на нього вплинути. Хижак і зараз може вас морочити, а вночі вам точно гаплик. Пригадай будь який найдурніший фільм жаху, де герої по-ідіотськи лізуть в саме пекло- то це тепер про вас. Не віриться? Варто повірити. Ну чого ти хочеш, щоб Софі-Світланка повернулася і ще від хижака тебе відбивала? То не обов’язково, що вона зможе. А я, щоб допомогти, звідси не дотягнусь.

- Ні, не хочу. Впевнений про хижака? Крізь дзеркало відчув?

- Крізь будь-що. Я ж помічник поліціанта, я хижака скрізь відчую. Ганно, він зовсім поруч. Йди додому. І Даню свого теж спровадь додому.

Про “свого” Даню роздратувало. Але Дим такий занепокоєний, що справді не можна не зважати.

- Я спробую. Правда. А що з Софійкою? Ти її знайшов?

- Ні не знайшов. Її, скоріш за все, Полі виведе. А ти зовсім не злякалась, так? Сміливість це добре, коли вона не перетворюється на дурість, заради пихатості. БІЖИ ДОДОМУ НЕГАЙНО!- голос Дима став тріскучим наче його прокручували на старій платівці, і зник.

- Ганно, ти йдеш?- Даня з Дмитром вже дійшли до рога вулиці і зупинились, щоб її дочекатися.

Значить Софійка так і не зустрілася з Димом. Ганна не могла вирішити добре це чи погано. А про що її просив Дим? Наполегливо так. Ледь не лаявся? Це ж треба з голови вилетіло. От тільки-то розмова була, а вона і забула. Голова дірява. Треба зосередитись і пригадати. Може Даня хай сам того хижака пошукає? Дістав. Ні, так не можна. Совість не дозволить. І Ганнуся швидким кроком пішла наздоганяти хлопців.