57. Софійка

- Вирішувати тобі теж не треба,- кришталевий голос став більше схожий на людський.

- Може не будемо грати в таку гру?

- Є ще хороша гра,- здається голос страшенно задоволений,- ми просто розмовляємо, але в якійсь момент, я кажу “а”, ти одразу маєш сказати “о”. Зрозуміла?

- Ну давай так,- Софійка напомацки витягла з рюкзака пухнастий ліхтарик, Міки в рюкзаку вже не було. З нею все гаразд? Де вона поділася?. Потрусила кульку і почала виглядати в якому боці згаслі пухнасті ліхтарики, які вона залишала. Треба знайти ті мотузки нагору і вибиратися звідси. А Міку покликати можна.

- То про що поговоримо?- нагадав про себе кришталевий голос.

- Хто ти такий?

- Я- Таємниче чудовисько.

- Ти вже казав. Але хто ти є?

- Тобто яка моя природа? Навряд чи я зможу пояснити тобі так, щоб ти зрозуміла.

- Ти хижак?

- Не в тому сенсі який використовують в цьому світі.

- А в якому сенсі ти хижак?

- Ні в якому. Мені просто важко розмовляти з тобою. Все ж таки ми використовуємо дуже різні поняття. Я не харчуюся страхом. Не харчуюся м’ясом. Я взагалі не переслідую жертв.

“Павуки теж не переслідують жертв”- проскочила думка в Софійки. Але додумати вона не встигла.

- А!- пронісся кришлалевий звук в печері.

- О!- одразу відгукнулася Софійка. Щось тут не те. Гра аж занадто проста, особливо після гри з тінями.

- А чим ти тут займаєшся?

- О зазвичай лінуюся: їм,сплю, думаю. Тут же ж нема кола для спілкування. А!

- О!- чорт це “о” вихопилося само собою. А Софійчин голос наче якось змінився. Чи їй вже ввижається?- І про що ти думаєш?- Софійка боялася запитувати, що він їсть. Бо це вже ставало схожим на казку про Червону шапочку. Спитаєш, що він їсть і виявиться, що обід це ти. Ага, а он до пухнастий ліхтарик лежить, треба до нього.

- Я думаю про все потроху,- голос Чудовиська вже не кришталевий, він набагато більше схожий на людський. Навіть на дівочий.- Про те, як дивно влаштований світ. Про те, якими дивними шляхами ти прийшла до мене. Урта ж послав я, ти здогадалася, чи не так? А!

- О!- Софійка з жахом схопилася за горло. Її голос став такий чистий. А голос чудовиська майже такий як в неї, коли вона чула свій голос у записі. Це не може бути просто так.- А нащо ти його послав?

- Ой та все просто. Хижаки приносять мені енергію. Щоб жити вистачає, а от на деякі проекти ні. Енергія страху добувається найшвидше Але страх, якщо його не живити- то емоція миттєва. До того ж більша частина просто розвіюється. Сміх вже краще. Але він теж миттєвий. А от щоб мати постійне джерело енергії, то емоція має зачепити за щось живе. Зрада тих кого вважав друзіми, або руйнування звичного світу, або смерть когось близького. Урт мав шукати підхід. А він, засранець, пішов лякати.

- А!- скрикнула Софійка, відчувши, що Чудовисько от-то скаже це.

- О!- відповіло чудовисько, і його голос був вже менш схожим на людський і знов став більш кришталевим,- ну ми так не домовлялись.

- А!- знов вставила Софійка, з радістю відчуваючи як повертається її рідний голос.

- О!- відгукнулось чудовисько, і в кришталевому голосі чулося невдоволення,- погана гра, повертаймось до попередньої гри.

Кулька світла зависла в повітрі. Знов тінь Софійки в світловому колі. Знов тінь дівчинки за спиною. Е, ні. Другий раз вона не заціпініє. Софійка стрімко розвернулася і врізала просто в око тій жахливій копії. Копія розсипалась, але з такою задоволеноюпосмішкою, що Софійка почала підозрювати, що тут є якась пастка.

- Попалася,- кришталевий голос не приховує радості.

Софійка відчула, як навколо її лівого ока розповзається біль і жар. Так враження, що в око поцілили їй.

- Бач, яка хороша гра, - вів далі кришталевий голос,- давай ще.

Поруч з її тінню з’являється контур величезної змії. Самої змії зараз поруч не було, але якщо судити по тіні вона могла з легкістю проковтнути Софію не вдавившись. Софійка спробувала відскочити у темряву. Що завгодно, тільки б не залишатись у колі цього яскравого світла, коли ця змія з’явиться насправді, але палаюча кулька теж перемістилася і от тінь Софійки вже зовсім крихітна, а тінь змії чи не втричі більша за неї. Але поруч з великою зміїною тінню з’явилася ще більша, просто фантастично велика тінь... Жабки? Жабка тупнула ногою по тіні змії і та розтала, наче її не було.

- Як цікаво,- в холодному кришталевму голосі чулися і подив і захоплення,- Як ти це зробила?

- В мене свої секрети,- швидко відповіла Софійка, краєм ока вишукуючи Міку. А он вона. Її вушка тріпотять і тримають її в повітрі дуже близько від кулі світла. От як вона змогла зробити свою тінь такою великою!

- А навіщо тобі хижаки? Навіщо стільки енергії? Що ти надумав? І чому не виходиш назовні? Це ти всіх перетворюєш?

- Ой ну навіщо мені назовні. А!

- О!- чорт, з цією грою точно якась пастка, її голос знов стає кришталевим.