54. Ганнуся

Бігати колами по кімнаті не дуже дієво. Але після того як вона надала повний звіт Дані, що там сталося з Софійкою по ту сторону дзеркала, вона тільки й робила, що або вдивлялася в дзеркало, або намотувала кола то бігцем, то повільно. В голову нічого хорошого не приходило. Дивний зв'язок через дзеркало зник: ні Дим, ні Софійка не відгукалися. Що вона може зробити тут, коли вони там, Ганна не уявляла. Тому і моталася по кімнаті. Втім, кімната маленька і не дуже тут і побігаєш. До того ж, не можна розбудити батьків. Блін, навіть отой, що гигикав під її вікном не з'явився. Мабуть відчув, що отримає... А шкода, вона хоч відволіклася б.

...А потім вона прокинулась на нерозстеленному ліжку від телефонного дзвінка. Даня. Вона ж йому все вчора розповіла. На годинника дев'ята. Дзеркало відображує кімнату. Нажаль.

- Зустрінемось через півгодини в центрі біля "Троянди".

Кілька секунд пішло на те, щоб пригадати, що "Троянда"- то місцевий господарський магазин. І що там Даня забув, якщо врахувати що ніхто з їхніх підозрюваних поблизу не проживає? В голові туман. Але треба йти щось робити. Краєчком ока Ганна зачепилася за якісь високі рослини, схожі на велетенську ковилу, в якій можна заблукати. Сон вмить злетів. Висока ковила була по ту сторону дзеркала.

- Софі?- тихенько покликала Ганна, бо невідомо, хто там з нею, і чи не зіпсує вона Софійці справи.

- Ні. Це я,- почувся голос Дима,- Софі поблизу нема.

- І де вона?

- Не знаю, ми розділилися.

- А пошукати ти не пробував?

- Мені цього краще не робити. А нащо ти мене викликала?

- І не думала. Дзеркало саме тебе показало. Я взагалі-то півночі намагалась вгледіти Софійку, бо не знаю, як вона після того, як втекла від чудовиськ в лісі.

- А! Вона таки втекла! От молодець! Хоча, я і не сумнівався.

- То як мені її побачити?

- Все способи, які я знав, я тобі розповів... Я, навіть, не знаю, чому ти змогла зв'язатися зі мною, хоча поруч жодного дзеркала....

- Це бісить. Точно нічого не підкажеш?

- Більше нічого. А про "бісить", давай обережніше. Скинь те роздратування, бо хижак на таке прибіжить тільки так. Постійна негативна емоція для нього, як повний холодильник. Ну не приманюй його. Я спробую до вас все ж таки добратися. А коли хижака у вас впіймаємо, може і Пан Суддя пом'якшиться...

Дим, скоріш за все, хотів сказати ще щось, але в дзеркалі вже знов відображалась кімната. Та що за фігня! Ганна деякий час вдивлялась в дзеркало. Нічого. Так само, як і вночі. У вікно щось дрібно постукотіло. Хтось жбурляє камінці? Вона виглянула на вулицю.

- Ну де ти?- почувся Данін голос. Ганна глянула на годинник. Ого! Вже майже десята.

- Я зараз!

От чому вона має ходити з цим бісячим Данею? І все ж таки, що з Софійкою?

Швидко одягтися і сказати батькам куди пішла не зайняло багато часу. І от вона вже на вулиці.

- А де Катря? Ти з нею не зв'язувався? Вона щось нове дізналася?

- Вона над цим працює. Я маю деякі здогади після того, як вона нам інфу підкинула. Ходімо перевіримо.

- Та ходімо. А що за здогади?

- Я поки не скажу. І не відволікай мене, я думаю.

- Серйозно? То поділися думками. Подумаємо разом.

- Ні, ти насиплеш безліч безглуздих версій, а ми не маємо часу їх перевіряти.

Що! Коли це вона дурниці казала! Ба,ч яке цабе! Обурення здійнялося хвилею і швидко накрило з головою. І так само швидко відступило. Подумаєш. Це ж Даня. Він такий. Вона ж не сердиться на воду, що та мокра. То не варто сердитись на Даню, що він... Ганнуся спрбувала підібрати якесь неприємне порівняння, але нічого на думку не находило. Просто вона пересердилася. І тому кинула ту справу.

- То куди йдемо? Перевіряти адреси, що Катря підказала?

- Так. Спочатку до Потрійного мостика,  а там подивимось куди потім ближче.

- То якого біса, ти хотів, щоб я прийшла аж до “Троянди”, від неї до потрійного моста челепати й челепати.

- Бо я хотів перевирити кілька здогадів. А ти все не йшла. То я сам перевірив і сам прийшов.

- Ну знаєш, до Троянди йти далеко, я б тільки зараз і прийшла туди, якби одразу вийшла.

- Ох ти і повільна... Як равлик верхи на черепасі.

- Яке яскраве порівняння. Від людини яка сто метрів пробігає повільніше за мене.

- О-о-о,- Даня закочує очі,- правильно Катря каже, ти нестерпна задавака, тебе просто неможливо терпіти.

А оце було неочікувано. Даня ледь її терпить? На якусь мить вона образилась. А потім стало смішно. Бідолажка. Всі його дістали.

- То не терпи. Чого за нами стільки вештаєшся? Бо інші взагалі з тобою справ не хочуть мати!

Даня якусь мить дивиться на неї таким поглядом, наче від неї він такого не очікував. Від кого завгодно, але не від неї. Ганну охопив сором. Як би не бісив її Даня, але він не відмовився шукати, як допомогти Софійці від того хижака. Не втік, коли почув, що це небезпечно. Він друг Софійки, отже Ганна має якось прийняти його, хоч на цей час, як би він її не дратував.

- Вибач,- швидко сказала вона.

Даня мовчки дивився на неї. В очах засудження. Блін, вона від нього за ці півгодини побачила емоцій більше, ніж за останні два роки.

- Добре,- похмуро сказав Даня витримавши паузу.

Якісь час вони йшли мовчки.

- А від Макса якісь новини є?- спитала Ганна, щоб не йти в повному мовчанні. Даня все ще ображається. Тут і вгадувати не треба. А її починає потроху гризти сумління.

- Макс з Катрею теж перевіряють. Ми поділили вулиці.

- А сенсу їм перевіряти, якщо вони не можуть зв’язатися з Димом?

Даня гибоко зітхнув. Так зітхають, коли хочуть без слів сказати “Господи, яка ж ти тупа”

- Якщо вони знайдуть щось підозріле, вони покличуть нас, от і все.

- Даня, ще одне: я навряд чи зможу зв’язатися з Димом, або з Софією. В них там щось сталося і зв’язок ненадійний.

- То байдуже. Ми принаймні розберемось, що й до чого. А до того часу може і зв’язок налагодиться.