53. Софійка

- В які двері виходимо?- поцікавилась Софійка в Міки, потайки сподіваючись, що та підкаже щось суттєве.

- А ти хочеш попасти кудись конкретно?- поцікавилась Міка у відповідь.

- Е, я взагалі не знаю куди мені треба.

- Отже, байдуже куди виходити, чи не так?- Міка якась байдужа. Сидить набурмосана, і не дуже балакуча.

- Тоді виходимо в ці,- Софійка показала на двері, які в Даніній веранді вели б на вулицю.

Надворі не було ніякого лісу. Вони стояли посеред зеленого поля з різнокольоровими квітами. Сонце мало трохи м’ятний відтінок, гули комахи, хоч їх і не було видно, а позаду них стояла напіврозвалена дерев’яна хатинка.

- Ти звідси дорогу додому знайдеш?- спитала Софійка у Міки.

- Знайду, що там знаходити, сама приведе. Знаєш, а я бачила сон. Я не спала стільки років. А тепер побачила сон...

- Я думала ти взагалі на спиш,- Софійка розмірковувала, чи варто зараз йти до Полі без Дима, і на репліки Міки відповідала трохи із затримкою.

- Я сама так думала. Я просто забула... А знаєш мені снилося, що я з кимось співала. Це з тобою ми співали?

- Взагалі то я свистіла,- Срофійка не знала чи вважатиме Міка її свист за спів, і вирішила уточнити заделегідь,- Ти свистіла мелодію, я просто намагалася посвистіти так, щоб щось веселеньке вийшло.

- Співала,- очевидно Міка прояснила для себе це питання. Бачиця це для неї важливо.- я йду з тобою. Куди ти збираєшся?

- Взагалі не знаю. Думала податися до Полі. Але, мабуть, сенсу без Дима туди йти немає. А навіть якщо і є, і Полі зможе переправити мене одразу. А я не хочу, поки не розберемось, що там сталося з Димом.

- Перетворився Дим, що там розбиратися. Але не переживай. Вдень він знов став собою. Остаточне перетворення то процес нешвидкий, і може зайняти роки.

- А якщо його витягти в наш світ, то він обернеться на людину?

- Так, думаю не все ще втрачено. Якщо він не наробив біди, з якою не зможе змиритися. Давай вже підемо хоч кудись, бо тутешня травичка, схоже, не проти поласувати нами,- До Міки вже тяглися жовтенькі батожки і намагалися її обплутати.

- А що треба робити?- раптом розгубилася Софійка

- Ой, ну ти що не прокинулась? Загатай куди тобі треба, і зроби кілька кроків. Дорога під ногами сама з’явиться. Попроси її, щоб провела безпечно і швидко. Тільки чемно проси. Як ти вмієш.

Софійка задумалась. А дійсно куди їй зараз? До Денних Кордонних воріт? Чи може до Полі? Чи краще до Дима! Переконатися, що з ним все гаразд!

- Шановна дорого, приведи мене, будь-ласка, найшвидшим і найбезпечнішим шляхом до Дима- помічника поліціянта.

Дорога під ногами пролягла на третьому кроці. Не мощена, а просто посипана пісочком. Щоправда дуже вузенька, скріше схожа на стежечку. Софійка рішуче пішла вперед.

- Це велика помилка,- Міка за нею ледь встигала.- Ця дорога може завести тебе хто-зна куди.

- Чого це?

- Бо дороги ведуть від місця до місця. Як вона має знати де той Дим вештається? А якщо взялася тебе привести, то вона або занадто легковажна, або просто бреше, і заведе в глухомань без виходу.

- Пані Дорого, це правда?

Дорога мовчала. Але через кілька кроків під ногами вже був не пісок, а просто різні трави і чорна земля.

- Втекла,- підсумувала Міка,- бач, як їй соромно стало.

- То як загадати? До Дима ми не доберемось, то може Полі? Як там звучить. Штаб поліціянта? Кав’ярня Хлуся?

- Знаєш, ти звісно можеш діяти як вважаєш за потрібне, але я б не сподівалась на Полі.

- Він тебе образив?- спитала Софійка, і прикусила язика. Звісно, Міка, скоріш за все, пригадала як її нічну іпостась саджали в клітку. Кому таке сподобається.

- Та ні. То скоріш я себе образила. Знаєш, я так вірила у всесильність флуї, що зовсім не припускала, що і вони можуть помилятися. Ми про це вже з ним говорили. Неодноразово. Просто, я так багато забула... І ще одне. Флуї не святі. Як і Полі. Я, звісно, майже впевнена, що це не правда, але Полі як не крути залишився без помічника. Як ти думаєш, хто найкращій кандидат?

- І хто?

- Та ти, звісно. Ти ще мала, і тебе легко навчати. Ти смілива і добра. З тобою навіть буде легше, ніж з Димом. Бо той коли з’явився тут, був дуже-дуже капосним хлопчиськом. Полі довелося з ним помучитись.

- Ти звідки це все знаєш? Ти так давно з ним знайома?

- Давно. Я стільки забула... а тепер спогади просто навалюються шаленою лавиною.- Міка помовчала трохи і додала,- А знаєш хто був помічником Полі, до Дима?

- Та звідки ж?

- Я. Я була його помічницею три роки поки не перетворилася. Яке співпадіння, тобі не здається? Я три роки сподівалася, що він допоможе мені, або вмовити Пана Суддю, або навчить, як повернутися додому шляхами флуї,- Міка раптом заплакала, і блакитні сльози потекли по білому хутру,- Думаєш тільки ти або Дим хочете втекти звідси? Я теж, я теж хочу додому,- її плач перетворився на ридання.