52. Дим

Афігєть. Система, що росповзлася чи на половину Лісу і приспала безліч хижаків. “Зруйнуй це, Дим." Афігєть. Дим подумки прикрив собі рота. Ниттям нічому не допоможеш.

Ну викорчувати він це точно не зможе. Що ще? І взагалі покажіть ще раз мапу. Знов підказка. Як неприємно, коли розумієш, що тобі підказують, а відчувається наче власна думка. Але показали йому доволі велику область лісу. А ще, що поруч водоспад. І полум’яні зарості. А це що таке? Відповідь прилітає миттєво: дерева що розквітають полум’ям. Полум’ям. Спалити тут все до бісовоі матері? Спокусливо. А як те полум’я потім зупинити? Прилітає підказка: поруч водоспад. Використати воду проти вогню? Логічно. Але в горнятках воду він проти пожежі не доносить. Копати рів? Ну так. Він сам тут багато накопає. Чомусь сиділа думка, що треба встигнути до ранку. Думай Дим. Розвалити все, спаливши половину Лісу, то не вихід. “Зупини це, зруйнуй це”. Зупини. А якщо просто зігнати хижаків звідси? “Так теж добре”- шелестить у відповідь листя. Гаразд. Дим викликав з пам’яті мапу, що йому щойно підкинуи. Річка, водоспад. Тобто є різка зміна висоти. А чого раптом? Холми то не скелі. Підказки не було. Добре він сам сходить подивиться. Зорі в кронах дерев знов засяяли ясніше вказуючи напрямок.

Водоспад гримів так, що закладало вуха. Дзюрчання річки так близько схоже на запрошення. Та одзинь ти, я все одно не купатимусь. Височезна скеля, з якої падає вода, вища навіть за зоряні дерева. Дим стояв у підніжжя і намагався зрозуміти, чим йому допоможе, що він його нарешті бачить. Темно, сиро, безплорадно. Ні, вона не штучна. Але, що з того? Підказок нема. Дякую, що не відволікаєте. Почекайте, а та клята річка до водоспаду тече дуже високо. Вище за ті місця з загадковими валунами. Може перенаправити річку туди і хай затопить їх? Дим застиг. Ні, та думка явно його. Той, хто просив про допомогу, схоже, сам не очікував такого. Затопити таку величзну частину Лісу, то вбити безліч хижаків. Про таке його наче не просили? А власне... Може уточнити з ким він зв'язався?

Добре, що тут можна говорити гучніше.

- Хто мене просить про допомогу?

- Ми,- зорі в кронах дерев засяяли,- Не дуже ти й розумний, Дим-помічник,- ця думка вже була набагато тихіша. Але тим клятим деревам смішно,- не треба вбивати. Але вода може текти повільніше, якщо ти попросиш.

- А в тому напрямку зможе?

- Спитай її.

Цікаво, от божевілля так і починається? Поговориш з деревами. Потім з річкою... Може він просто марить? А нічний Дим тим часом десь бігає?

Місяць зі смарагдового раптом став фіолетовим. Більша частина ночі позаду. Треба поспішати.

- Шановна річко,- може методи Софі-Світланки подіють і тут,- виконайте, будь ласка, моє прохання і заповніть долину.

“Спокійно Дим, тебе все одно ніхто тут не бачить, і висміювати буде нікому”

Але в дзюркотінні чітко чуються слова:

- Можу повільніше, але русло змінити не зможу. Якби могла, невже ти думаєш я б тебе не переслідувала?

Такого він точно не очікував. Тобто треба поміняти русло річці. Спалити долину, чи затопити долину. Краще не стало. Хоча...

Дим почав дертися вгору по голій скелі. Тріщин тут вистачає. До того ж можна і матеріалізувати кілька виступів, якщо дуже треба. Як же ж тепер таке легко виходить! Якби ж ще Нічний Дим на додаток до цих здібностей не йшов. Згори вся долина була як на долоні. Он там- галявина з руїнами чи звалищем валунів. Он до- система валунів з соньками, що вишикувались ланцюжком, який розбігався спіраллю від тієї галявини. Поруч дзюрчить річка.

Але заманливого шепоту не чутно. Ну звісно, нащо їй один Дим, якщо можна вхопити всіх.

Можна, якщо він до світанку вигадає як змінити їй русло. Підкопати нове, а тут поставити плотину? Плотина, плотина... Звалити кілька дерев і перегородити течію. Ну добре припустимо можна підпалити дерево знизу, а потім звалити... Ні, він такого не потягне.

Думай.. Дим пішов вздовж русла проти течії. В фіолетовому світлі місяця під ногами щось заблимало. Ов-ва. Загадкові конструкції і тут. Кам’яні, надійні. Почекайте, та це ж і є плотина! Хтось поставив плотину, щоб річка не спустилася в долину, а йшла іншим руслом. Треба не будувати плотину. Треба зруйнувати цю. Динаміт допоможе. І як він сам казав Софі-Світланці — не треба його винаходити, треба просто матеріалізувати те, що хочеш. Про динаміт Дим мав уявлення тільки з мультиків. Вибухає і все навколо руйнує. А ще довгий шнур. От і чудово. Цього достаньо. Дим запустив руку в кишеню і витяг три червоні циліндри і моток шнура. А ще запальничку. Ну і добре. Розкласти три динамітні шашки, як в мультику відбігти подалі і підпалити шнур… Всередині росло відчуття, що він прокинеться вранці і Полі особисто йому розповість, як важко було Нічного Дима зловити і посадити в клітку. А отце все йому просто привиділося...

Гучний вибух сполохав всіх невидимок, бо небо хоч і не стало чорним, але шум стояв такий, наче їх тут не менше тисячи. Річка на його прохання погодилась, і Дим з цікавісю дивився, як її води, замість того, щоб бурхливо зносити все на своємо шляху, повільно і поважно, як не дуже густе желе, рушили до долини. Найперше вони добралися до галявини. Дим із внутрішньою наслодою помітив як помаранчево-зелені спалахи зникають під товщею води. Далі вода рушила до ланцюжка валунів із соньками. Достатньо повільно, щоб можна було від неї втекти.

- Спрацювало?- спитав Дим вголос у Найближчих дерев.