51. Дим

Загадкові сяючі символи дражнилися. Спалахнувши одразу, вони чудово означили шлях, по якому зібрався йти Дим. Але тепер вони майже всі згасли і лише іноді спалахували в різних кінцях цієї частини лісу. Але ж і в соне царство він потрапив! Темні валуни, порослі мохом, густа трава під ногами, хижаки, що міцно сплять на своїх валуна, і щільне павутиння сну яке обплутало все навколо: Дим сам почав відчувати сильну втому. Очі злипалися. Він такого не відчував дуже давно. Як шкода. Нарешті може заснути, але має стільки справ, що не може собі такого дозволити.

“ А ти поспи”- сказав хтось підступний всередині,- ”нічого ж не станеться”.

І яке ж непереборне те бажання зігнати якогось хижака з валуна і вялгтися самому поспати хоч на хвильку. З ослаблої руки щось вислизнуло. Дим с зусиллям переборов сон і глянув вниз. Так це ж мачете! Він досі тягає його з собою! Так не годиться. Час прокидатися. Він підняв гостре лезо і швидко надрізав собі долоню, миттєво замотуючи її в місячне сяйво. Не вистачало ще, щоб тутешні соньки відчули запах крові. Трюк з місячним сяйвом він досы робив тільки раз, але оскільки ніхто не прибіг поласувати, він йому і зараз вдався.

Дим йшов оминаючи валуни. Іноді ставало тактемно, що доводилось перевіряти дорогу перед собою руками. Рука, загорнуа в місячне сяйво світити не бажала і боліла. Ц дратувало, але і не давало йому заснути. Та коли ж ці соньки закінчаться? От що дивно: ніхто не спить на землі, або на гіллі. Тільки на валунах. Якесь хитре незрозуміле приладдя? А хто ж тоді його поставив? І навіщо? Навряд чи тут хтось є настільки турботливий, хто буде переживати, що бідолашні хижаки не можуь спати. О! нарешті! Валуни з соньками трапляються все рідше. Ще трохи і він вже зовсім сам серед Зоряних дерев. І зірки на них наче яскравіші. Ну або він звик до темряви. Дим перевірив руку- подряпина від мачете майже заросла. Але і сонного дурману тут нема. І от, що він таке зараз побачив? Кого питати? Залишити маяк, щоб Полі міг знайти це місце вдень? І як це зробити? І чому взагалі сам Пропащій Ліс раптом такий терплячий і лагідний? Вдень би його вже зжерли? Чи просто всі сплять? І як у відповідь на його Думки вні почув тихий шепіт чи то ззовні, чи в свой голові “ Дим-помічник. Допоможи нам”

Просто чудово. І хто просить допомоги? Подумки його питання, схоже, не почули, бо відповіді не прийшло. Спитати вголос? Дим прислухався. Шелест листя на вітру. Зрідка подають голос якісь комахи. Схоже на клочиків. В Рожевому Лісі теж такі бувають. Нявкають і трохи гарчать, але так тонко, що виходить навіть смішно.

- Кому тут потрібна допомога?- спитав Дим вголос.

Ніякого відгуку. Пропащій Ліс морочить? Та наче методи в нього інші. І сам Дим вже забрався далі нема куди, і не по дорозі йде. Тут і морочити не треба.

- Про яку допомогу ти мене просиш?

Хто “ти” Дим з’ясує потім.

“Допоможи.” А це вже звучить не в голові. Більше схоже на шелест листя.

- Та про яку ж допомогу ти просиш?

І стало набагато світліше. Дим глянув вгору в пошуках джерела світла. Зірок в кронах побільшало. А ще вони скупчились утворюючи зоряну дорогу. Здається, його кудись запрошують. Ну добре, він піде.

Неприємність була тільки в тому, що йому довелося знов повернутись до того сонного царства. Втім, на цей раз і ранити себе не довелося. Сон кудись втік, а Дим поспішав і вже не роздивлявся по сторонах. Тільки один раз він трохи призупинився. Зліва зверху, коли він йшов повз валун, вищий за нього самого, почувся аж занадто знайомий голос:

- О, Дим-помічник тут. Таки повернувся, щоб я тебе намалював?

Серце зробило сальто. Дим підняв голову. Зверху говорив Білоокий. Але, схоже, він ще сонний і не дуже добре щось тямить.

- Я тобі снюся,- лагідно сказав Дим, уникаючи того, щоб не зазирнути Білоокому в очі. Тому гіпнотичному погляду не так вже й легко опиратися.

- А!- заспокївся Білоокий,- Навіть у ві сні ця гидота сниться.- і знов зник з поля зору

Від думки, що для Білоокого він гидота, Диму стало смішно. Може тому і хоче його стерти. А не тому що голодний? Втім, Білоокий швидко залишився позаду. Зоряна дорога вела його зовсім не тим шляхом, по якому він прийшов. Почулося дзюрчання води. Десь поблизу річка. Тільки цього не вистачало. А чи не веде його зоряний шлях просто до неї? Чи скоріше в неї. Дим різко зупинився.

- Куди ти мене ведеш?- сердито спитав Дим, намагаючись говорити тихо і розбірливо,- Яка тобі потрібна допомога, біля річки? Схоже на пастку. Ти ж це сам розумієш.

- Не пастка. Скоро. Все побачиш,- ніколи ще шелест листя не був такий розбірливий.

Добре. Йдемо далі. Земля пішла наче вгору. Хіба в Пропащому лісі є холми? Байдуже. Це взагалі може йому здаватися. Але зіркова дорога вгорі вже вивела його з сонного царства і вела поміж густої трави, що сама відхилялася варто йому було підступитися до неї. Яка люб’язність, якщо врахувати, що вона страшенно колюча. Дзюрчання річки вже зовсім близько. Дим спробував пригадати мапу Пропащого Лісу. Всі мапи показували різне, але дещо спільне в них залишалось. Три холми і дві річки в цьому Лісі точно є. Тільки от місця де поруч холма протікає річка не було ні на одній мапі. То скоріш за все і тут не мало бути. Дим зітхнув. В цьому лісі взагалі багато чого не мало бути. Цих сонних щомісячних зборів хижаків, наприклад. Чи купи зоряних дерев. Може це взагалі не Пропащій Ліс, і він заблукав в геть іншому невідомому Лісі? Та ні, наче таки він.