50. Дим

Йти за шелестом крил було неважко.

Але сяяння лісу, що він його бачив на початку, ставало тьмянішим. Дим не міг сказати напевне чи то сяйво залежало від того, що місяць піднявся вищє та змінив колір, або тому, що вони зайшли набагато глибше в ліс. Озеро залишилось десь позаду. А крила все ще хлопали над головою. В якійсь час Дим вже йщов у повній темряві, тільки хлопання невидимих крил і рясні зірки в густих кронах дуже високо над ним. Почекайте, в Пропащому лісі на деревах теж росуть зірки? Тут таких дерев тут багато? Так буває? Хіба те Зоряне дерево з Рожевого Лісу не єдине в своєму роді? Втім світла від зірок було достатньо, щоб розгледіти великі кам’яні глиби покриті мохом. На глибах хтось спав. Багато глиб. Багато тих хто спить на них. Хлопання крил стихло. Прийшов? Він вже на місці? Так от це Збори? Дим пригледівся. Світла від зірок менше, ніж від сонця, але найближчіх сплячих Дим розгледіти може. І деяких він знає. Хижаки. Могутні. Невблаганні. Небезпечні. Зараз спали гуртом. Міцно, як немовлята в колисці. Як би це був білий день, вони б влаштували бій за теріторію і здобич, і всі інші ховалися б, тільки б не попасти на цю виставу. Камінних валів було багато. Дим бачив їх скільки вистачало ока. Над ним висів сонний важкий дурман. Дим намагався ступати тихіше, але підозрював, що це немає значення. Хижаки дуже міцно спали. Майнула думка , що в нього рідкісна можливість дуже полегшити роботу Полі і, хай йому чорт, Пану Судді. Дим прогнав ту думку. Він тут не для цього. І дуже зрозуміло, що то намагається прокинутись Нічний Дим. Ні, він не вилізе, поки це залежить від самого Дима. Він має зрозуміти, хто такий те Таємниче чудовисько. Але треба знайти тут хоч когось, хто не спить і захоче розмовляти.

- О, невже до нас навідався Дим-помічник,- почувся лагідний голос зліва.

Дим швидко повернув голову. На великому валуні скрутилася величезна срібляста змія.

- Мене звати Уг...

- Ти це будеш розповідати тому, хто повірить,- не змінюючи лагідного тону відповіла Змія. Від того тону Диму хотілося матеріалізувати щось велике і гостре. Сокиру, наприклад. Мачете тут недостатньо.- Що привело тебе на наші Таємні Збори, Дим-помічник?

Добре, що голос у Змії тихий та ще й шипить. Якщо ця публіка прокинеться, ніякий Полі його звідси не витягне. Тут навіть диво не допоможе. Розірвуть. Без варіантів. Навіть гратися не будуть. Дим відсторонено відмітив, що йому не стільки страшно, скільки цікаво, що буде далі. От чорт, він перетворюється на реального психа. Нічний Дим наступає. Чи то він сам такий за три роки став? Треба з’ясувати все поки він ще не взяв верх.

- А хто повірить?- Дим спробував відтворити такий саме лагідний тон, намагаючись не дивитись в очі цьому хижаку. Змії- вони змії скрізь.

- Тут мабуть і ніхто,- задумливо сказала Змія,- то що ти тут шукаєш? Хочеш перебити тих, хто спить? Але ж флуї, на яких ти працюєш, явно не такі. Просто збираєш інформацію? Скоріш за все так. Запитуй, Дим-помічник. Можливо, я тобі відповім. І, можливо, це буде правдою.

- То нащо мені такі відповіді, якщо вони тільки можливо правда?- якщо Дим хоч щось розуміє, то цей хижак вважає, що Дим не слабший за нього,або може і сильніший. Вважав би інакше, вже б зжер. Але чому?

- А що таке, власне, правда?- поцікавилась Змія, - Звідки мені знати, чи те, що я знаю, те і є правда? Чи не збрехали і мені? Чи тебе хвилює, що брехатиму я? Я не брехатиму.

- Якби ти брехала, ти б зараз казала би те саме.- зауважив Дим,- Але я слухаю. Чи задавати тобі питання?

- Як завгодно тобі.

- Розповідай сама,- вирішив Дим,- я потім спитаю, як щось не зрозумію.

- Ти ж розумієш, що я можу розповісти тільки про себе?

- Розумію. Починай вже.

Змія трохи скрутилася на камені, причому мох під ним трохи підсвітився фіолетовим і золотавим сяйвом і одразу ж згас, як змія зупинилася.

- Я думаю, моє життя до того, як я прокинувся хижаком тобі ні до чого. Безнадія і довгий час намаганнь втекти і не перетворитися. Тобі це знайомо. А коли зійшов той самий смарагдовий місяць, я відчув поклик. Якійсь час я просто йшов. Мені пощасило, я не зустрів ні падальників, ні інших хижаків. Я просто прийшов туди, куди мене кликали. Багато величезного каміння і багато хижаків, які сплять на ньому. Поклик зник, і я зрозумів, що я на місці. Я влігся на камінь і заснув.

Змій замовк. Стиха шелестіло листя, дзищали якісь комахи, але схоже, Змій продовжувати не збирався.

- Далі,- нагадав Дим, після короткого мовчання.

- А все,- якби Змії могли б знизувати плечима, він би, певно, так би і зробив.,- я прокинувся і пішов по своїх справах. А наступного місяця повенувся. А потім ще і ще. Регулярно повертаюсь. Дивно, так. Купа хижаків раз на місяць збираються в одному і тому ж місці, але ні флуї, ні Пан Суддя про це і гадки не мають.

- Які гостинчики ви сюди тягаєте?

- Не знаю про що ти. Я просто приповзаю, і все.

- Ви що зовсім не спілкуєтесь? Мені тут наплели про якісь завдання, що ви маєте допомагати один одному, про ейфорію...

- А! То так і є. І ми дійсно не спілкуємось. Просто вранці все вже знаємо. І про те, хто тут був. І про завдання. І про все, що нам нецікаво знати. Щоправда вранці все болить, як при тяжкому похміллі. Але то дрібниці.

- Нецікаво знати? Хіба ви не відчуваєте ейфорію? І той поклик, що хороше відчувають від Таємничого чудовиська?

- А ти і про нього чув? Не всі відчувають. В мене, наприклад, просто нестерпно болить голова і поперек. На цьому камінні незручно спати. Та й нецікаво мені все це. В мене своїх справ, більш ніж достатньо. Але доводиться виконувати ті завдання, бо наступного разу вже не запросять і не приймуть. Про це попередили заздалегідь.

- То чому ти взагалі на них приповзаєш?- поцікавився Дим,- Тобі радості від того ніякої, потім стан як при похміллі, та ще й від справ відволікають. Нащо тобі все це?

- А ти не зрозумів?- тон Змія став таким лагідним, що Дим вже приготувався відскочити за найближче дерево і тікати,- це єдине місце, де ми можемо поспати. Поспати, Дим-помічник. В цьому нестерпному світі ніхто з чужинців не може спати. А тут це можна. За таку смішну ціну. А якщо я ще й гостинець приведу, то можливо мені будуть особливі привілеї.