49. Дим

 Поки він розмірковував, вони дійшли до Пропащого Лісу. Це було вже не страшне, сумне місце. Ліс сяяв. Ні, він не перестав бути хижаком. Він не перестав бути голодним. Але він тепер був ще й приятелем, який просто любить дурні жарти.

 Дорога скінчилась. Але Дим чудово відчував куди йти далі. Він не вагаючись звернув направо, і от вони вже ступають по пісчаному берегу невеличкого ставка, над яким літають великі жовті ліхтарики. Ставок не запрошував пірнути в нього, хоча вони, як і річки бувають хижі. Просто, щось наспівував і плескав водою. Яка краса. Якби ж тільки не цей божевільнйи поклик, що тягне його у саму глибину лісу. Та ще й сліди Піта тепер не нагадують босі людські. Вони схожі на відбитки кінських копит. Чорт? Кентавр? Немає різниці. Зрозуміло, що Піт набагато небезпечніший, ніж Дим оцінив спочатку.

- Нічого собі ти темп задав, Дим-помічник.

Дим не відреагував. Зараз він не Дим, а Уг. І уявлення не має, хто такий Дим. Він просто йде далі і робить вигляд, що Піт насправді розмовляє ще з одним невидимкою.

- Ти там обережно, щоб в ставок не ступити, бо так там і залишишся,- попередив Піт,- ти не знайомий з Димом?- і вказав на постать що раптом з’явилась поруч.

Дим огледів ту постать. А що? Схожий. Можливо хтось вирішив його імітувати. Погано. Не вистачало, щоб хтось з його обличчям тут бігав. Не дай боже наскочить на Софі-Світланку... Дим себе обірвав. В ту сторону навіть думати не можна. Цей ліс дуже добре може підслуховувати, а потім розповідати всім кому не треба.

- Не знайомий,- Дим протягнув долоню,- Мене звати Уг.

Обличчя, що було так схоже на його власне скривилося в огидну гримасу.

- Ти серйозно?! Тебе впізнали Дим-помічник. Можливо, ти і перетворився і нічого не пам’ятаєш, але ти все одно не станеш одним з нас.

Його двійник кинувся на нього. Дуже необачно. Треба просто ухилитися і підставити підніжку. І двійник летить у ставок. Ставок може і ледачий, але від гостинчика не відмовиться. Двійник впав у воду і намагався піднятися на чотири. В нього не вийшло. Він миттєво занурився, не встигши навіть нічого сказати.

- Що він від мене хотів?- поцікавився Дим у Піта.

- Та нічого,- здається Піт вражений. Але в блискучому світлі можна побачити лише контури його силуета. Він підріс. Тепер це не карлик, і Дим не впевнений чи витримає він двобій з Пітом, якщо тому на думку спаде напасти. Тікати зараз? Чи подивитись що далі? Ай, грець з ним. Втекти він завжди встигне. Вгорі почулося хлопання крил. Дим глянув угору. Темно-сині крони наче сповнені зірками. Але птахів не видно.

- Хто там літає?

- То невидимки. Обережно. Вони хижі, хоч на таких великих, як я і ти, не нападуть.

- Вони, що дрібні як горохулі?

- Цить тобі. Ще тільки оту гидоту накликати не вистачало. Ні, то звичайні невидимки. Ну я так їх називаю. Не знаю як вони самі себе звуть. Ходімо швидше. Збори скоро почнуться.

Вони йшли і йшли. Пропащій Ліс ставав все темнішим. Схоже він і для чудовиськ пропащій.

- Нам довго ще?- Дим не міг приховати свого роздратування.

- А ми вже прийшли, Дим-помічник,- відповів Піт і раптом став видимим.

Ну як видимим. Просто замість тремтіння повітря з’явилося щось велике і темне. Стати самому невидимим і хай шукає? Ні, зараз не вийде.

- І де тут Збори?- можна ще трохи пограти у дурника.

- Тобі туди не треба. Тебе з’їдять. І мені нічого не лишать. Я краще сам тебе з'їм.

- Ти ж сказав, що ти мій друг!- скинути Піта в річку він не зможе, але відступати можна в той чагарник: Піт занадто здоровий щоб там легко пролізти, а Дим проскочить. А ще можна заскочити на ті дерева. Піт на своїх копитах навряд чи такий спритний. А якщо вони налякають невидимок, то навіть добре. Бо на Піта накинуться на першого, бо він більший, і Дим вислизне. Добре, поки чекаємо.

- Я справді друг. Просто ти не розумієш моєї турботи. Краще я тебе з'їм,- пояснив Піт,- бо якщо з'їм я- це мить і все, а якщо вони- то тинятимешся неприкаяним привидом вічність.

- То, може, влаштуємо голосування?- в руці відчулося мачете. Ні, нападати на Піта він не буде. Він не готовий до вбивства. Але чагарник може стати щільнішим, якщо помітить, що хтось по ньому продирається. Краще мати в руці аргумент, що того не варто робити.

- А що у тебе в руці?- насторожено спитав Піт.

- Ножик,- от цікаво, а якщо вдарити по нозі, Піт уповільниться, чи просто змінить форму і рани не буде?

- Ну нащо тобі ножик?! Невже не можна по нормальному?- Піт зненацька занив. Невже та громада просто ілюзія, щоб надурити Дима?

- Можна. Я от як раз подумав що голодний, а ти як раз підходиш за розмірами, щоб вгамувати мій апетит. Краще я тебе з'їм, ніж оті чудовиська. То де ті Збори? Чи ти проводиш?

- Не проведу. Сам іди туди. От такий ти друг! - Дим вирішив не шукати логіку. Полі казав, що хижаки надзвичайно егоцентричні. І просто не здатні сприйняти те, що хтось має інші наміри та думку. Якщо хижак поводиться якось інакше, це просто копіювання частинок якоїсь стратегії без розуміння суті

- То в якому напрямку треба рухатись, щоб до них дістатися?