45. Софійка

Перехожі йшли щільним потоком.

- Міка! - з жахом скрикнула Софійка, розуміючи, що Міка могла залишитись в тому будинку.

- Я тут,- миттєво озвалася Міка, яка поволі починала ставати видимою,- вам би краще ставати видимими, бо перехожі почнуть налітати, а то травматично.

Блакитний туман, що вирвався з дверей, вже розвіювався. Софійка пригадувала в деталях, як виглядають її руки. Вони трошки проявлялися. Ой, а що зробити з головою? Шукати дзеркало?

- Не роби по частинах, це складно і загрожує помилками.- підказав повністю видимий Дим,- Просто пригадай, як на тебе хтось дивився, при розмові, чи при спільних справах. Тоді легко з’явишся.

Чудово! Так дійсно швидше і простіше. А перехожим, схоже, байдуже. Ну з'явилися троє просто з повітря, що такого?

- Класно ти з туманом вигадав,- сказала Міка.

- Це не я,- посміхнувся Дим,- ти просто не помітила, бо як раз ставала невидимою, а я помітив. Це туман з софійчиного рюкзака. Що ти туди назбирала?

- Я не назбирала. Мені поклали подарунок. Ох, яка ж я вдячна!

- А хто поклав?

- Бурбурка,- пояснила Міка- здається, вони не такі прості.

- Звісно, не прості. Вони залишаються собою, при будь яких обставинах, і це основні жителі міста. Хоч так і не скажеш. Ти, хіба, не знала? І вони досі виживають серед тих, хто перетворюється... Завжди хотів дізнатися, як їм це вдається.

- Бо дурні і несмачні для хижаків. До речі, це на думку флуї. Але, схоже, думка сильно упереджена.

- Аж занадто сильно. Нам треба якнайшвидше до Полі.

- Ну, це зрозуміло. Просто він сказав, що без тебе нікому допомагати не стане.

- О, дуже приємно.- Дим знов дуже іронічний,- Тепер мерщій до нього.

- Дорого, приведи нас, будь ласка, до Полі,- сказала Міка.

Кав'ярня Хлуся виявилась за перехрестям

- Оце все?!- обурився Дим,- якого дідька він ніколи мені цього не говорив! Можна було б не ходити півдня,- і не чекаючи на відповідь зайшов всередину.

- А де Полі?- спитав він у відвідувачів, навіть не привітавшись.

- У Кам’яній пустці щось сталося з співочими льодами, вони почали лаятись на всіх,- сказало чудовисько схоже на дуже довгу змію з головою птаха.- І Полі помчав туди. Почекайте тут, як хочете.

- Нема часу. Хлусь, в тебе нормальне дзеркало є?

- В тебе за спиною.- почувся голос, але сам Хлусь не з’явився.

Софійка відсторонено відзначила, що шпалери за спиною Дима почали перетворюватись на дзеркало. Чому Дим сказав, що “Часу немає?”. Це непокоїло.

- Полі. Чуєш мене?

- Чую. Посидьте там, я до вечора намагатимусь вирватись.

- Полі, мене вхопив Білоокий. Я швидко перетворююсь. Де мені Софі залишити? Бо може до ночі я протягну, але вночі точно перетворюсь.

В кав'ярні запанувала щокована тиша. Але, схоже, Диму то байдуже.

- Швидко до Сяючого дерева і нікуди не виходити. Обоє. Дерево все блокує. Найшвидшими дорогами бігом. До заходу сонця ще достатньо часу. Тобі і Софі в Місті на ніч залишатись не можна. Вас розірвуть. Біжи.

- Софі, побігли,- Дим схопив Софійку за руку і вони вискочили з кав’ярні.

Софійка подивилась вгору. Сонце вже не стояло в зеніті, але до горизонту йому ще далеко. Чому Дим так несеться?

- Я з вами,- Міка побігла за Софійкою.

-Ти знаєш як швидко вийти з Міста?

- Звісно.

- То виведи до виходу і йди до дому. Ти не зможеш бігти аж так швидко.

- Нам до тих дерев,- Міка навіть не стала сперечатись, вона просто повела їх за собою.

Кілька поворотів, маленька площа з ратушею закутаною в плетисту рослину на якій червоніли маленькі грона круглих плодиків. А ось і ворота з міста.

- Чудово,- Дим дуже спішить,- Шановна дорого, з пошаною прошу вас провести нас до Рожевого лісу.

І не гаючи ні миті рушив просто в поле перед собою. Софійка побігла за ним. Тепер він не тримав її за руку і віддалявся  дуже стрімко. Десь далеко позаду бігла Міка. Софійка зупинилася і відкрила блискавку на рюкзаці:

- Залазь,- і Міка застрибнула всередину.

Рукзак поважчав, але не настільки, щоб неможливо було бігти. Десь попереду Дим зупинився і чекав на неї.

- Ну чого ти несешся?- Софійка спробувала вгамувати Дима,- сонце ще високо- ми встигнемо. Ми ж сюди швидко дійшли.

- До чого ж тут швидкість? Вона залежить не від тебе, а від дороги,- пояснила Міка висунувшись з рюкзака.

Дим похитав головою і зупинився:

- Я просто відчуваю фізично, як перетворююсь. Можливо перетворення закінчиться задовго до заходу сонця. А враховуючи мій досвід, то буде дуже небезпечний хижак,- пояснив Дим, але бігти знов не став, просто перейшов на швидкий крок.

- Слухай мене уважно.- продвжив він,- Втекти від хижака можна навіть вночі. Ти вмієш вже ставати невидимо, просто додай щоб тебе не можна було почути і внюхати. В цьому випадку тебе зможу знайти тільки я. Тому якщо я перетворюсь, тобі доведеться дуже швидко вигадувати щось неочікуване. Про що я ще не знаю.

- Або дуже швидко бігти. Причому одразу,- додала Міка,- ти думаєш вона на бігу щось придумає? Шановна дорого, а можна швидше?

- Ти не маєш права голосу для дороги, взагалі-то, бо йдемо тільки ми двоє. А Дороги зважають тільки на тих хто йде,- вагомо сказав їй Дим,- і не репетуй, бо Дорога образиться. Чи ти навмисне те робиш?

- Я? Ні! Шановна дорого, я ні в якому разі не хотіла Вас образити.- швидко заговорила Міка,- Взагалі-то ми мали вже прийти. Дорога до Рожевого лісу взагалі-то недовга.

- Може вона розмову слухає?

- Якщо справді слухає, Софі, то має розуміти, що вона так нашкодить. Чи вона хоче нашкодити?- настрій Дима ставав все поганіший, але він продовжив інструкції.

- Слухай далі. Якщо мене не буде поруч, завтра вранці одразу клич Полі. Він тепер точно не гаятиме часу. Щодо мене. Навіть не думай йти рятувати. Залиш то Полі. Він зможе стримувати мене нічного. А вдень я, скоріш за все, перетворюсь на себе. Шановна дорого, а не можна бути більш короткою?