42. Софійка

- Так Полі собі штаб в кав’ярні влаштував?

- Ти ж тут наче вже була? Чи я щось не так зрозуміла?

- Я тут не бувала. Я в цьому місті вперше.

- Ти вже третій день по цьому світу бродиш і не ще не зрозуміла, що тут може бути що завгодно? Ходімо. Я впевнена, що всередині ти вже з більшістю публіки знайома.

І Міка пострибала до різбляних дверей з вітражним склом. Ой. Здається Софійка дійсно вже бачила тут щось схоже. Її підозри підтвердились коли вони опинились всередині. Безліч різноманітних істот, різнокольорові копни флуї, і равлик з лосиними рогами сидить мушлею до дверей, тому не одразу їх бачить. Рудий заєць у зеленій бандані з рюкзаком, з якого стирчать різнокольорові олівці, смикає Полі і показує на них з Мікою.

- Софі, Міка, який я радий вас бачити!- голос Полі звучить цілком щиро.

- І тобі вітаннячко, Полі,- від тону голосу Міки можна застудитися. Ох і сердиться ж вона.

- Міко, не сердься. Я ж як найкраще хотів.

- А вийшло як? Що за проблема самому провести їх до Пана Судді, якщо тобі конче необхідно, щоб той відпустив хлопчика?!- Міка не верещить, а навпаки говорить рівним злим голосом. Це так несподівано. Пухнаста жабка не здавалася дуже відповідальною. Невже, то була маска?

- Ти не розумієш. Він мав сам зробити вибір і вибороти собі право повернутися додому.

- І що? Виборов? Він зневірився, Полі. І тепер загубився в місті. І ти чудово розумієш, хто захоче його тут вполювати. А де гарантія, люби мій Полі, що, навіть якщо він виборе своє право, його відпустять.

- Відпустять, Міка. Бо тоді йому відкриються шляхи по яких ходять флуї. А ми не запитуємо нікого де нам ходити. Вибач.

Міка тремтить. Очевидно від злості. І от те “вибач” від Полі залишається незрозумілим і зайвим. Обертається на крихітний камінчик і закочується десь під ноги відвідувачам кав’ярні.

Якійсь час панує тиша.

- То що, Полі? Вони ходили до Пана Судді- і він їм відмовив. Я ледь їх звідти витягла,- Міка починає роздуватися. Якщо на початку розмови вони були приблизно одного розміру .Ну приблизно з великого відгодованого кота, то тепер Міка надулася і стала рази в півтора більша за Полі. І продовжувала рости.- А потім вони пішли до Кордонних Воріт. Вночі, Полі. Не знаю, що там трапилось,але те, що їх і там ледь не з’їли, то очевидно. Може сам відведеш їх до Кордоних Воріт? Денних, Полі. Я знаю, що ти знаєш, як їх відчинити...

- Може і відведу,- схоже на рогатого равлика не справили враження ні розміри Міки, ні її крижаний тон,- але їх має бути двоє. А вона знов одна. Де помічник поліціянта,Софі? Я тебе до нього відправляв.

- Ми розділилися в місті.

- Скоріш за все він тебе зараз розшукує.

- То може ви його покличете? Я впевнена, що ви можете.

- Можу. Але він навряд чи почує. Ви люди страшенно неуважні.

- То як його знайти?

- А як шукають в місті будь-кого? Ходять і розпитують. Краще до темряви, але поки що можна не спішити, зараз ще навіть не полудень. До речі, твоя подружка за нами спостерігає, можеш привітатися з нею,- і Полі протягнув Софійці високу склянку з фіолетовим напоєм. На гладенькі поверхні ясно можна було роздивитися Ганнусю яка уважно довилася просто на Софійку.

- Привіт, ти мене чуєш?

Ганнуся помахала долонею, але очевидно її не почула.

- Ти мені нащо це показав?- спитала Софійка Полі, навіть не звернувши уваги, що звернулася до нього не на ви.

- Вона могла бачити де ви розділилися з Димом. Але, очевидно, якщо і побачила, розповісти не зможе. Вона сьогодні весь час за тобою спостерігає. Ти знала?

- Ні. То й що? Хай дивиться. Може, їй так спокійніше.

- І то правда.

- Правда-правда. То, може, щось підкажете?

- Люди...Як же ж з вами важко. Ніякого бажання мислити самостійно. Дивись, Софі. Міка права, та й Дим мабуть тобі розповів. Я дійсно міг переправити тебе назад одразу ж, як ти зайшла в цю кав’ярню. Ти присядь, тобі ще довго сьогодні ходити, а може ти Дима швидко знайдеш. Але мені треба повернути хлопчика в його світ. Старий засранець Пан Суддя вперся як тупа булькака і не хоче відпускати Дима. А твоя поява тут була така неочікувана... Що я подумав, що в твоїй історії є щось дуже темне: хижак то хороша тема, але то не все. Як тобі пояснити. Такі як ти сюди не потрапляють. Ти спокійна. Не боягузка. Що в тобі може бути цікавого для тутешніх голодних? Тут взагалі не всі голодні, але саме голодні шастають по чужих світах і підхарчовуються страхом. І я подумав, що Пану Судді захочеться розібратися. А щоб розібратися, хтось має піти в твій світ. І найкращій кандидат, то Дим. А тебе повернути, то взагалі не проблема. Оскільки в тебе нема договору, то нема того, що стримує тебе в цьому світі. По всіх правилах ти б мала вже сама випасти назад в свій світ. Ще до того як наскочила на бродячу троянду. Але ти все ще тут. Ось що дивно. Що я тобі маю підказати, якщо тебе тут в принципі не може бути? І Дима за моїми підказками ти, скоріш за все, не знайдеш. Ще щось?

- А скажіть будь-ласка, як вийшло, що всі, хто сюди попадає з інших світів, і мешканці цього світу говорять однією мовою? Мені ця загадка просто вже спокою не дає.