40. Софійка

Навколо було на що подивитися... Он-до кілька однакових одноповерхових кубічних будинків червоного кольору з синіми вікнами. Вони заросли світло-зеленою ліаною, на якій достигають золотисті ягідки. Он там триповерхова будівля, але розміром не вища за Софійку. В ній багато віконечок з вітражним склом, малесеньких круглих дверей, дах з червоної соломи, а по кованих сходах туди-сюди бігають маленькі істотки, що нагадують різнокольорових мурах, які стали на задні ніжки. Ось іще будинок. Він має жовтий колір, накритий синьою стріхою з сіна і має величезні чотири вікна закриті на дерев’яні ставні світло-помаранчевого кольору. Ось ставні відчиняються і на Софійку дивляться ясні блакитні очі. Софійка підстрибує. То це не будівля! Це величезне чудовисько! Вона несподівано для себе робить крок в напрямку до чудовиська...

- Дим,- чується вереск Міки, і зап'ястя Софіки перехоплює міцна долоня.

- Я ж тобі казав не відходити,- голос Дима звучить сердито.

- Я ж не думала, що вони ще й такі бувають...

- Просто не роззявляй рота, бачиш: їм і говорити не треба, щоб ти до них йшла, гіпнотичний погляд, як у змії.

Далі Софійка йшла дивлячись суто собі під ноги. Але і під ногами рухався нескінченний потік істоток-чудовиськ. Вона швидко кидала погляд то на одного, то на другого і намагалася не втратити з ока Міку. Диму це не загрожувало- вони міцно тримали одне одного за зап’ястя. А от заборонити своїм вухам слухати вона не могла. Із загального гамору іноді були чітко чутні окремі уривки розмов:

- То це вона тут без договору? Як її ще не зжерли?

- Як-як. Дивись, як помічник за нею стежить. Хто там зможе її дістати?

- То чого він не відправить її назад?

- Мабуть, не може. Він все ж таки не Таємниче чудовисько.

Таємниче чудовисько... Саме такий напис мала одна з стрілок вказівника на нічному перехресті. Дим не знав хто це. Але ті двоє, що розмовляли, очевидно вважали його дуже могутнім. Пана Суддю вони навіть не згадали. Софійка крутнула головою, щоб побачити співрозмовників, але Дим різко повернув на перехресті і впіймати оком, хто це був, їй так і не вдалося.

Бруківка під ногами раптом стала липкою і пружною. Ноги доводилось відривати з силою. Софійка глянула під ноги: бруківку покривало щось червоне, схоже на гумку чи рідку фарбу.

- Дим, що це?

Їй ніхто не відповів. Вона відірвала очі від землі. Дима і Міки поруч не було. Зап’ястя охоплював теплий браслет у формі людської долоні. Просто чудово. Їх знов заморочили і вони розділилися. Ну принаймні тут не ліс, і Дим знайде її набагато легше і швидше. Та і день зараз. Софійка намагалась не думати, про попередження Дима, що можуть набігти голодні чудовиська. Нормальні чудовиська тут теж є. І зупинилась вона просто на перехресті вулиць. Натовп різноманітних істот тече у всі боки, але куди випарувались Дим з Мікою? Дмухнув вітер. З будинку поруч здійнялася хмара метеликів. Поки вони летіли, чулася ритмічна мелодія, яка за ритмікою збігалася зі змахами крил метеликів. Наче комп'ютерна гра, їй бо... Хмара, що злетіла, відкрила, що те, що Софійка приймала за будівлю, насправді величезний зелений кущ з плодиками, що нагадували очні яблука. А якщо придивитися, що листя на кущі- то маленькі клаптики паперу.

- От де він ховався,- почулося збоку.

Справа від неї стояло чудовисько, яке було схоже не смугасту кізку. Але та коза стояла на задніх ногах і була вдягнена в смугасту спідницю червону футболку і зелений фартух. А смужки на її вовні дуже нагадували смужки тигра.

- Це передбачувач,- звернулася кізка до Софійки,- дає передбачення на короткий період. На день, а може і на годину вперед. А якщо в тебе проблема, там неодмінно буде порада. Мабуть, тобі треба. Мені здається, ти заблукала. Дим-помічник не дуже добре орієнтується в місті, це всі знають.

- Про мне, схоже, теж всі знають,- з розумінням вимовила Софіка.

- Ну звісно. Одразу ж, як ви втрьох зайшли до міста. Плітки- то найнадійніше джерело інформації. Ми кількох засонь знайшли тільки тому, що вони прокинулись і вилізли на тебе подивитись.

- Засонь?

- Ну блакитноокий Пуг, наприклад. Він як засне, то одразу маскується під місцевість, і якщо не прокинеться, то його і не знайдеш. А тут взяв і прокинувся.

- Це той будинок!

- Ну можливо, я сама його ніколи не бачила. То ти просто гуляєш? Мені здалося- ти заблукала...

- Ми йшли разом з Димом. Але він десь подівся.

- То візьми з куща підказку. Це ж просто.

- І я дізнаюсь, де знайти Дима?- Софійка помітила, що чудовиська, що йшли вулицею повз них, уповільнили крок і прислухаються. Щось підозріло.

- Не обов’язково саме про Дима,- відповіла кізка,- але щось, що ти неодмінно маєш знати на найближчий час. Чого ти вагаєшся? Ну давай тоді, я спершу.

І кізка відірвала листочок з куща. А потім прочитала і всміхнулась:

- Дивись, що написано,- протягнула вона листочок Софійці.

Софійка глянула і їй стало неприємно: “Не їж, що попало-отруїшся”. Дійсно, і кого зібралася з’їсти ця коза? Чи не саму Софійка, раптом?

- Тебе не їстиму,- весело сказала кізка, наче прочитавши її думки ,- і взагалі сьогодні я на дієті, попередження передбачувача ігнорувати не варто. То чого ти чекаєш?