33. Софійка

Бігти тримаючись за зап'ястки не дуже зручно, але Дим заперечувально мотнув головою коли вона спробувала просто зручно перехопити його долоню. Ну добре. Ох, і несеться він! Софійка сама собі дивувалася, що за ним встигає. Знов якісь тутешні трюки? Вони бігли і бігли. Спочатку назустріч летіли і бігли різноманітні істоти щільним роєм і натовпом. Доволі дрібні і перескочити їх, або вклонитися було неважко. Згодом от той потік порідшав, а потім і зник. А вони все неслися крізь темряву. Софійці почало здаватись, що вона зараз просто впаде і помре на місці, але Дим тягнув їх вперед не зменшуючи швидкості. Треба було собі матеріалізувати кросівки, як в казці, щоб за один крок сім верст. Може в Дима щось подібне є? Дихай Софі, дихай, бо здохнеш. І тут вона спіткнулася. Впала, випускаючи зап'ясток Дима з долоні і розпласталася по бруківці дороги.

- Піднімайся,- ого, тепер і голос Дима захеканий.

- Я зараз здохну.- дихання ледь вистачає навіть на таку фразу.

- Здохнеш як не піднімешся. Чуєш яка тиша? Хижак зовсім близько,- голос Дима звучав тихіше ніж її власне гучне дихання.

Вона перевернулася на спину і вже думала сісти, але очі сфокусувалися на кронах дерев, що підпирали небо. На фоні чорних гілок і фіолетового неба ясно вбачалася восьминога істота. Величезна. Дух перехопило. Дим прослідкував за її поглядом. Істота з шаленою швидкістю спускалась до них по стовбурам дерев. Лишенько! Та він вдвічі вищій за неї! Зі всіх сторін із землі вирвалися зелені паростки, швидко виросли і миттю переплелися навколо них щільним куполом. Велетенський павук трохи не встиг, але його це не зупинило. Ззовні почувся страшенний скрегіт, гігантські лапи відривали зелені батоги, руйнуючи їхнє тимчасове укриття. Батоги продовжували наростати, але хижак відривав їх швидше. Почувся скрегіт металу. Зовнішні батоги ставали металевими.

- Я його так довго не втримаю,- Дим щось швидко креслив по землі,- треба вибиратися. Я роблю два отвори, - вів далі Дим, хижак методично виривав з землі металеві батоги і щомиті наближався до них,- з одного вибігаю і виманюю його на себе, а ти вибігай з другого і біжи по дорозі, туди куди ми бігли. Я наздожену. Одразу ж як тут розберуся. Просто біжи вперед. Якщо побачиш павутиння погризачів- можеш перепочити: там хижаки не ходять. Але на мене не чекай. Ніч не безкінечна, просто біжи далі. Кордонні ворота ти впізнаєш одразу, вони завжди нагадують щось добре знайоме з твого світу. Побачиш- не вагайся, одразу ж заходь в них. Зрозуміла?

Софійку роздирали протиріччя. Сперечатися зараз- нерозумно. Тікати без Дима- боягузливо. Залишитись, щоб допомогти відбитися- вона замість допомоги може виявитися тягарем і тільки заважити.

В руці відчулася важка холодна палиця. Вона не збиралася її матеріалізувати, але очевидно дуже хотіла щось для вагомих аргументів. Для хижака звичайно ж, не для Дима.

- І не думай тут битися, він тобі не по силі. Я сам його дуритиму. - швидко сказав Дим помітивши предмет в її руці.- Ну що, готова?

Знов бігти. А велетенський павук майже розібрав їхнє укриття. Вона кивнула і одразу ж утворилися два отвори справа і зліва від неї. Дим вискочив у лівий, Софійці дістався правий. Ох і велетенська та потвора! Хоча павук і займався не нею, від страху підкосилися коліна. Треба бігти, бо все буде даремно. Дим засяяв білим світом і павук трохи відскочив. Вона відбігла доволі далеко і ... Ну можна ж спробувати надурити того павука вдвох...

Павук займався тим, що намагався розібрати яка з трьох однакових постатей що спритно від нього ухилялися, справжні. Він дратувався, але намагався схопити всіх трьох. І тут побачив Софійку яка неслася подалі, і вже далеко відбігла. В руці в неї палав круглий ліхтар.

Софійка тверезо розсудила, що якщо відбігти подалі можна відманити те чудовисько від Дима. А як втекти від чудовиська? Ну Дим же ж якось матеріалізував ті батоги, значить і вона зможе... Ідея виявилась ідіотською. Вона зовсім не врахувала, що з такими ногами в чудовиська набагато більші кроки і воно наздожене її набагато швидше, ніж вона очікувала. Металеві ланцюги тобі на ноги. Е, початківцю, та ще й на бігу таке явно не під силу. А чудовисько майже тут. Софійка прискорилася наскільки могла, вже і серце не бумкає і у вухах не гуде, є тільки власні ноги, які чимдуж міняються, відштовхуючись від землі, і досада на власну недолугість. А павук все ближче...

- М-ра-ау,- пронеслося басовите над деревами. Перед Софійкою з’явився велетенський кіт. Реально велетенський, більший за Софійку і навіть більший за хижого павука. Ні в цих окулярах, ні тим більше знявши їх, вона не могла б роздивитися забарвлення того кота. Але була ладна забитися на будь що в світі, що він сірий і смугастий.

Кіт тим часом легко перескочив через неї і приземлився просто на павука, що майже її наздогнав. Софійка тільки краєм ока встигла це побачити, але тут із темряви вискочив Дим і перехопивши її зап’ясток потягнув щосили далі по дорозі. Позаду чулося шипіння і бойове котяче завивання. І звуки, які більш за все нагадували звуки роздирання плоті. Але вони втікали все далі і далі, і ті звуки ставали все тихішими, поки зовсім не зникли. Дим не зменшував швидкості, хоча дорога була порожньою, і нічого підозрілого наче не чулося. Втім, стало попадатися блакитне павутиння. Воно того хижака, чи погризачів? Дим несеться так, що вона навіть не встигає перебирати ногами, і іноді злітає над землею. Чи їй після такого переляку вже здається? Павутиння все більше і воно щільніше. Спалахує думка, що той хижак міг бути не єдиний, і вони якраз біжать через території його приятелів. А кіт-тотем зараз зайнятий. Або не побажає прийти на поміч вдруге. Біжи, не нарікай. Легені вже роздуваються до максимальних своїх розмірів, але намагаються вхопити ще більше повітря, і їм це не вдавається. А Дим все біжить Софійка вчепилася в його зап’ясток і намагається сконцентруватися тільки на власних ногах. Перебирай, ліва, вгору, права, вгору... Не дивись на те павутиння. Не думай про легені. Ліва, вгору, права, вгору, швидше, ще швидше... В павутинні засяяли жовті вогники. Багато вогників. І Дим різко зупинився, відпустивши її зап’ясток. За мить він вже стояв на колінах і важко дихав. Софійка так само важко дихала і стояла зігнувшись впираючись долонями у коліна.