30. Ганнуся

В будинку Ганнуся залетіла до кухні і на ходу запропонувавши чаю залізла в шафку, де трималися всілякі запаси і почала там ритися. Результатом її зусиль стали дві пачки солі і порожня трилітрова банка.

- Ти що це надумала?- підозріла спитав Урт.

- Я попереджала. Зараз всі підемо до моєї кімнати, чекати поки Софійка з нами зв’яжеться. У тебе є час подумати про своє рішення.

Урт знітився.

- Ти жахливе і жорстоке створіння,- відзначив він.- Я голодний. Ну звідки в мене сили на зворотній обмін? Я дійсно намагаюсь співпрацювати, а ти так реагуєш.

Це ж треба яка тиша і спокій всередині. Ганнуся дивувалася сама собі. Слова Урта не чіпляли. Не викликали ні обурення, ні злості. Тількі хвилі спокою всередині.

- Як скажеш. Солі в мене достатньо. Прошу всіх до мене в кімнату. Я зараз пиріг підігрію він теплий смачніше.

В кімнаті розсілися хто де, але обличчям до дзеркала. Урта поклали на підлогу у зроблене перед цим коло з солі.

- Ви на якусь годину домовлялися?- поцікавився Макс.

- Ні, просто сказали ввечері. Я взагалі-то не думаю, що в неї там є справний годинник. Тож можна посидіти попити чаю. І обміркувати, що нам далі робити. Навіть коли ми повернемо Софійку, в нас залишиться проблема хижака. Що будемо робити з ним? Відловлювати тих новеньких поодинці і посипати сіллю?

- Таке можна буде тільки з одним зробити,- зауважив Макс,- потім вони про нас дізнаються і відловлювати поодинці будуть вже нас. Не те, що я боюся. Але ти їх вже зацікавила.

- Насправді це не дивно,- раптом озвався Урт,- ти роздратована і звісно можеш його принадити.

- Вона НЕ роздратована,- значуще промовив Даня.- Як твоє самопочуття, Ганно?- молодець: мовчав, мовчав і видав.

- Зі мною все добре. Легка ейфорія. Я так розумію, хижаку я тепер буду нецікава.

- Не скажи,- заперечив Урт, намагаючись відхилитися від сонячного світла з вікна, що вже добиралося до нього,- якщо тепер тебе вивести з рівноваги, страхом чи злістю, той страх вийде дуже смачним і поживним. Просто з такого стану вибити доволі важко, я б не взявся. А хижаку це якраз може стати дуже цікаво. Може перенесете мене з сонця? Чи вам вже не треба, щоб я на Софійку перетворювався?

Ганнуся закрила штори на вікні

- Підходить?

- Так, дякую,- якійсь він підозріло чемний, чи вона вигадує?

- А чому б тобі не помінятись з Софійкою без участі поліціянта? Тоді і до Пана Судді не потрапиш. А підеш собі куди тобі треба.

- Бо Пан Суддя все одно мене знайде. Я ж цим світом пропах і поки вивітриться...

- А до сьогодні ти нашим світом не пахнув?- З іронією спитав Даня,- Скільки часу ти вже дітей лякаєш? Денис не єдиний. Я правильно розумію?

- Не єдиний. І ти не нахапаєшся запахів за півгодини на ніч. Я от тут другу добу і мені потім чиститись і чиститись, щоб запах пропав.

- І з хижаком ти нам допомогти не можеш...

- Ти сам не розумієш про що говориш. Хижак то ... Хижак. Він як... Ну як же злочинець найгіршого пошибу. Його стримує тільки те, що його можуть викрити. А якщо він зрозуміє, що ви вже наблизились впритул, та ще й можете навести на нього поліціянта, там без варіантів. Ну невже вам не страшно?

- Та не страшно. Ніхто тебе тут не нагодує.

- А мало б бути страшно,- почувся хлопчачий голос зі сторони дзеркала. Всі обернулися туди. В дзеркалі стояла Софійка всередині світлої кімнати, стіни якої являли собою переплетення гілок і коріння, поруч з нею ледь вгадувався сизуватий хлопчачий силует трохи вищий за неї.

- Це Дим?- про всяк випадок спитала Ганнуся

- А ви мене чуєте? А не мали б. Хоча це добре. Я дійсно не хочу вас лякати і підгодовувати Урта, але то дійсно дуже небезпечно. Я вас прошу не наближатися до нього. Можете спостерігати. Тільки спостерігати, не більше. До речі,- далі вів Дим,- мій план не вдався, тому якщо Урт у вас, то давайте просто обміняємо Софі на Урта. Поки він ще має сили на обмін. Почекай, ти ЩО робиш?!

Димчаста постать рефлекторно кинулась до них, але мусила зупинитись перед дзеркалом. Всі повернулась щоб подивитись куди він вказує. Всі побачили Урта, який жадібно ковтав сіль, хапаючі її жменями з кола яким його окреслили.

- Я туди не повернусь ні до поліціянтів, ні до Пана Судді,- бурмотів він люто набиваючи сіллю рот.

Катруся вчепилася в його ручки, намагаючись забрати в нього сіль, на допомогу їй кинулася Ганнуся.

Урт швидко ковтав сіль, виючі від болю

- І нащо це робити?- дещо розгублено спитав Максим.

- Сили свої скорочує, щоб не можна було перехід зробити,- пояснив Дим з дзеркала.

- Все правильно,- озвався Урт насилу проковтнувши великий шматок солі,- Я з такими силами перехід не перенесу. А ви добрі- ви мене не знищите.

- Дим, так може його підготувати? Ми такі розгублені, що йому вистачить. А я така люта, що він нажереться точно,- втім Ганнуся не відчувала люті про яку говорила. Це ж треба, відсипала Дані і пізнала Дзен.