29. Ганнуся

- Ти неадекватна, ти це знаєш? - Даня все ще тер очі, і навіть неозброєним оком було видно який він розлючений.

Ганнуся відчула внутрішнє задоволення, хоч намагалася його не показувати. Розлючений Даня, це найкраще, що трапилось за сьогодні, і, що ще краще: вона всюди права.

Вчотирьох вони йшли тепер до Ганнусі додому. Туди було найближче. З упійманим Уртом, якого міцно тримав Макс.

- То як ви його впіймали?- допитувалась Катруся, намагаючись виручити правду хоч з когось.

- Я так розумію, Даня в якійсь момент вирішив виловити голодного Урта на приманку, як рибалка. Я права?- Ганнуся зверталась до Дані найсолодшим голосом, який тільки могла відтворити.- Це тому ти мене дратував? Та не три ти ті очі, тільки гірше зробиш...

- І це каже людина, яка жбурнула мені в очі сіль і повисмикувала половину волосся.

- Не стільки я його повисмикувала. І не треба було мене дратувати, чи хоча б попередив, для чого це. Ти б нічого не зіпсував, завіряю тебе. Ти бісиш мене завжди.

- Та не дратував я тебе. Ну, принаймні, навмисне на початку. Ти і так люта прийшла, що ховайся. А потім я подумав. Урт же ж точно голодний. На вулицях зараз нікого: всі або на роботі, або в школі, ну чи десь ще. А роздратування для нього теж їжа, то чого б не приманити його на тебе? Головне було просто підтримувати твій поганий настрій весь час поки ми його шукаємо. А як ти вмієш завестися і бухтіти півдня, то це взагалі неважко.

- От і отримав,- Ганнуся випустивши всю лють на Давню відчувала себе такою спокійною і врівноваженою, що не бажала зіпсувати це якимись суперечками,- якби попередив нащо це, я б могла це контролювати, а так я просто не втримала себе в руках. І що то були за спогади про павуків? З Віки зараз досить.

- Просто я помітив, що він слідує за нами, а ти якраз почала говорити, що Катря в Макс його розшукують. Довелось швидко щось вигадувать, щоб відволікти тебе. Не чіпатиму я ту Віку. Нецікаво. Ти вже перебісилась?

- Уяви собі. Хоча не можу сказати напевне чи надовго це. Якщо це вплив хижака, то ті неадеквати, що на мене напали зараз просто божевільні. Урт, а вплив хижака можна якось зменшити?

- Я не знаю,- він був схожий зараз на дрібну кулю темно-синього синтетичного хутра. Чи то він дійсно так виглядав, чи чомусь вирішив, що так йому виглядати найкраще, його ніхто не запитував.

- Вдома пиріг з капустою є,- мрійливо зауважила Ганна,- хтось хоче? Може чаю поп'ємо? А ще, здається, печиво було і цукерки шоколадні.

Даня пильно на неї подивився.

- Щось твій гарний настрій непокоїть мене більше ніж поганий. Урт, ти не бачиш, це може щось небезпечне?

- А чого б я тобі все розповідав? Я голодний!

- Ну, звісно, голодний,- погодився Даня без тіні всякого співчуття,- ти ж живишся негативними емоціями. А їх тут нема. То я запитав: такий настрій Ганни- то норма? Чи ти десь постарався?

- Я не відповідатиму.

Макс не без задоволення затиснув Урта так, що той пискнув.

- Так буває коли людина повністю скинула свої переживання,- швидко заговорив Урт,- Їй легко на душі. І такий стан може тривати доволі довго. Мені траплялися такі випадки. Якщо дитина скинула той стан страху чи будь-якого негативу, то навідуватись до неї більше нема сенсу. І причини можуть бути різні, від "поборов страхи" до "перегорів". До речі, якщо не хочете, щоб я просто розчинився в повітрі, таки доведеться мене погодувати, я ж все ж таки більше живлюся страхом, а Ганна не боялася, а лютувала. От хижак нею би залюбки поласував,- тон Урта був не менш роздратований, ніж у Ганнусі зовсім недавно.

Ганнуся подумки вже готувала чай і накривала на стіл і на Урта не зважала. А ще треба подумати, як витягати Софійку. Зараз думати. Але всередині така легкість і ейфорія, що мізки просто не запускаються. Хоча повністю підтримують ідею допомогти Софійці. Навіть Даня не дратує. Це добре, але ейфорія все більше набирала рис байдужості. Стоп. Припиняй. Проблему треба вирішувати, навіть через не можу.

- Урт, ти можеш повернути Софію назад?

- Якщо поїм зможу, але не буду.

- І чого б це?- підключилася Катря.

- Бо там мене чекає Пан Суддя, а то кінець. Без варіантів.

- Та хто це такий? Ну суддя, що там страшного?

- Пан Суддя просто ім'я таке має. А насправді він. Ой та він один такий. Ну як тобі пояснити, я от звичайний пугальник. Якщо зможу з’їсти достатньо багато страхів і не ростратити по дорозі, то зможу перетворитися на хижака і поїдати вже лють і агресію. Ви всі ці емоції розплескуєте навколо, наче то якійсь непотріб. А то енергія. І хижак вже може їсти таких як я. Розумієш? Він набагато сильніший і я протистояти йому не зможу. А тепер подумай, як я можу протистояти Пану Судді, якщо йому не можуть протистояти хижаки?

- У мене тепер питання, а в що перетворюється хижак якій обжереться,- встряв Макс,- я здогадуюсь, але хочу переконатися.

- Скоріш за все, ти правильно здогадуєшся. Хижак перетворився один тільки раз, а потім почав знищувати конкурентів. Хижак перетворився на Пана Суддю. Я все розповів. Погодуйте мене, я дійсно зникаю.

До Ганнусі додому не пішли. Нема кому там лякатися. От де можна знайти серед білого дня нормального страху? Взагалі, як виявилось, то не просте завдання. Підпалити когось, то не варіант. Вишукувати когось щоб налякати? А кого? Дітей. Точно ні. Дорослих. Всі на роботі- це раз, чого бояться насправді дорослі взагалі незрозуміло. Задачка. Супермаркет в центрі? Та там зараз тільки персонал. Чим таким можна налякати охоронців чи касирок? Ну хто ж думав, що в безпечних містах стане потрібно лякатися? Вони похмуро ходили ще якісь час по парку, по центральній площі без хороших ідей. Настрій у всіх псувався (крім Ганни, її зараз ніщо не чіпляло), ставало шкода Урта.