28. Ганнуся

Натовп біля школи чарівним чином порідшав вдвічі. Десь говорили про те, що очікують на пожежників. Очевидно, що починають відпускати додому, бо це надовго.

Так і їхній клас теж.

- А що ви про Софійку сказали? Урт же ж втік?- раптом схопилася Ганнуся.

- Сказали, що вона виходила з нами, але побігла до молодших класів перевіряти, чи вийшов Денис

- А ММ що?- ніхто не називав класну керівницю поза очі повним ім'ям, тільки ММ.

- Сказала, щоб підійшла до неї, як тільки перевірить.

- В нас дуже мало часу знайти Урта. Як він може виглядати, їдеї є?

- У Дані є, він думає, що Урт перетворився на щось маленьке, на зразок кішки або пацюка, бо той заскочив в жіночий туалет, а там відчинена тільки хвіртка. Ми дивилися зовні.

- Може він пізніше у вигляді Софійки вийшов? Чи взагалі ще там?

- А точно. Треба перевірити.

Ага перевірити. Всередину їх ніхто не пустить. Через вікна? Стільки люду, непоміченими залізти теж не вдасться. В Катрусі задзвонив телефон.

- Це Макс,- пояснила вона відповівши на дзвінок,- вони чекають нас біля “Вікторії”.

“Вікторія” кав’ярня поруч зі школою, то ж дістатися до неї зайняло кілька хвилин.

- Урт зник з кінцями,- наче продовжуючи розмову, звернувся до них Макс,- є пропозиція просто прочісувати сусідні вулиці, звертаючи увагу на підозрілі випадки.

- Ми подумали, що він міг в дівчачому туалеті відсиджуватись,- подала голос Ганна.

- Навіть якщо так і було на початку,- заперечив Даня,- то він зараз вже пішов. Він голодний Ганно, все що він встиг вхопити в школі, скоріш за все спустив на пожежу, а після пожежі не міг поїсти, просто тому що не пройшло стільки часу, щоб всі серйозно злякалися. Ти помітила, Ганно?

- Я розумію. Це для всіх скоріше пригода, та ще й додому відпустили... Добре, перевіримо вулиці. Тільки підкажи, розумнику, а як ми це зробимо непомітно? Вчителі наказали йти прямісінько додому ніде не вештатись, а ми якраз коло школи будемо круги нагортати.

- То давай нічого не робити і підемо по домівках. Так краще? Чого ти весь час дратуєшся через дрібниці? Ти ж наче розумна.

А, дійсно, Даня всюди правий. Вона поводить себе як недолуге маля. Їй звісно трохи дісталося від тих неадекватів, але ж мізки то вона свої при собі залишила. А вона розумна, завжди такою була.

- Може це хижак так діє, ви дратівливості підвищеної не відчуваєте?

- Мені норм,- знизив плечима Даня.

- Та тобі все норм. Катря, Макс?

- Я відчуваю дратівливість, тільки коли ти всіх пиляти починаєш, хоча вже мала б звикнути. Макс, а ти?

- А давайте просто поділимо вулиці і підемо шукати? Я з Катрею, а ви вдвох. Контрольні передзвони кожні п’ятнадцять хвилин .Як натрапимо на щось підозріле, телефонуймо одразу. Ми з Катрею беремо парк, і йдемо аж до музею. А ви в інший бік. Добре?

Ганнуся відчула ще одну хвилю роздратування. Точно, щось не те. Не настільки її бісить Даня. А тут просто б голову відкрутила. Він же ж заморожена совість при підступному розумі. Він же ж в будь-який момент до хижака перекинутись може. Та що це за думки такі?! Треба швидше знайти Урта і тікати звідси подалі.

- Добре ходімо,- і вона щосили потягла Даню в сторону вулиці зі звичайними житловими будинками. Намагаючись вгледіти хоч щось підозріле.

Хоча самим підозрілим таки був Даня. Він не озирався по сторонах, ніде не приглядався, він просто йшов. І це дратувало.

- А що в твоєму розумінні підозріле?- Ганнуся чудово розуміла, що шукає можливість з ним погиркатись, але зупинити себе не могла.

- Все що завгодно. Ну як по твоєму виглядає нормально ця вулиця?

Так перестань дратуватися, ти нікому нічого не доведеш, та і не треба це.

Вулиця була порожня. В цій частині містечка стояли приватні будинки. Поруч з огорожею росли плодові дерева, в кого груші в кого вишні, але найчастіше волоські горіхи. Всі калитки і ворота зачинені. Та й на вулиці нікого. Ну це і так зрозуміло, середина робочого дня. Птахи цвірінькають, комашня гуде.

- Вона так і виглядає...

- От і я про це. Ми просто ходимо і дивимось.

- Я думаю, цього не достатньо...

- Я теж так думаю, але як ловити шафних чудовиськ не уявляю.

- То ми його ніколи так не впіймаємо.

- Можливо.

О, тепер на те роздратування незрозумілої природи наклалося її власне. Виникло бажання відірвати йому хоч пасмо волосся, щоб прокинувся нарешті. Ганнуся вкотре нагадала собі, що це не Даня винуватий, то в неї настрій поганий. Най йому. Якби не пошуки от того Урта вона б або втекла або вже побила б його. Вулиця вже скінчилася і вони перейшовши на паралельну повернули назад до школи.

- І чого ти мене так дратуєш? Просто сил нема.

- Це на тебе хижак впливає. Що сильно дістав?

- Ледь тримаюся, щоб тобі не врізати. Але то не через хижака. Ти мене завжди бісиш. Ти відморожений,- о нарешті вона це сказала. В нормальному стані вона б такого не утнула, а тепер можна. На неї ж хижак впливає,- чого ти взагалі до нас вчепився? Ви обидва з Максом. І то з Максом зрозуміло. Катря з ним в комплекті йде. І він ще нічого. А тебе ніхто не кликав. Ти думаєш, я не пам’ятаю, яки ти з’явився і всіх доволив до сліз? Ти огидна істота, Даня. Ти ж всіх так виводив на істерику, що людина не могла себе контролювати і кидалася на тебе. А ти потім перед вчителями жертвою себе виставляв. Ти ще скажи, що ненавмисне! Хіба не правда!