27. Софійка

Троянду без рукавичок полоти то заняття вельми травматичне. Нічого по-болить і пройде. Софійка вхопила найближчий батіг, відшукала де він вкоренився в землі і перехопивши зручніше потягла щосили.

- Не варто,- попередив Пан Суддя в його голосі чулася погроза.

- Ти що робиш?- нарешті відволікся від своїх похмурих думок Дим.

- Веду перемовини з Паном Суддею. Він на поступки йди не бажає, то я додаю йому аргументів.

- Дим, поясни їй, чому не варто розкопувати землю.

- Софі, і чому ти взагалі вирішила виривати ті батоги?

- А ти не зрозумів? Пан Суддя не безтілесний. Пан Суддя це всі ці троянди. Всі що ростуть тут.

- Це так, Пане Суддя?

- А тобі Полі не казав?

- Полі розповідав дуже туманно. Я вирішив, що ви безтілесні.

- Полі- хитрун. Накажи своїй подружці припинити. Інакше я Сам поясню, і результат вам не сподобається обом.

Софі тим часом вже почистила непогану ділянку біля доріжки.

Дим присів поруч з нею і почав допомагати.

Різкий свист і по спині щосили вдарив колючий батіг.

- Діточки, я не просто так тут росту, краще не розкопуйте...

Софійка продовжувала видирати коріння. Не так вже його і багато, просто гілок безліч і росте в різні боки. Ще різкий свист, але батіг в неї не попав, бо вона встигла відскочити.

- Дим, ну вона не тутешня. Ти що хочеш, щоб порилі повилазили?

- Не хочу.

- То зупинись.

Дим продовжує видирати колючі стебла.

- Ти, Пан Суддя, може, ніколи і не брешеш, але зараз не сказав, що ростеш на гнізді пориль. Ти просто даєш такі фрази, щоб ми так подумали.

- Який молодець. Але я тобі прямо кажу, що як продовжиш- матимеш проблеми.

Дим навіть не відволікся, щоб відповісти. На них з усіх боків посипалися удари колючих батогів. Софійка спробувала прикрити руками очі, але навіть крізь одяг було боляче. Дим щось пробурмотів і батоги, що летіли на них раптом зів’яли і впали на землю.

- Я прийшов з хорошою угодою.- голос Дима дуже злий,- а ти чомусь вважаєш за потрібне знущатися наді мною. Ти не думав, що я теж дещо вмію?

- Ну то покажи,- густий голос звучить насмішкувато. З землі стрімко виростають ще батоги і знов кидаються на Софійку і Дима. Але не торкаються, а обплутують кожного міцними клітками, стіни яких які поволі звужуються.

- Я зараз їх скину і тікаймо,- кричить Дим до Софійки, клітка з якою почала рухатись в сторону аркового проходу.

- Е ні, вона тут залишиться,- заперечує густий голос і додає,- ти тут залишаєшся, Софі-Світланка, поки по тебе не прийде Урт.

Клітка з батогів, що оплела Софійку спалахує червоним, а потім синім і завмирає. Дим зміг порубати свою клітку мачете, яке знов з’явилось в нього в руці, і підбіг до клітки Софійки.

- Все нормально,він просто посилив клітку, на неї просто треба більше часу, ти тільки не бійся. Добре?

Софійка кивнула.

- Я взагалі-то тебе чую,- нагадав про себе Пан Суддя.- хочеш з нею посидіти?

- За мною одразу ж прийде Полі, а тобі це ні до чого. Відпусти її. Я відведу її до Кордонних Воріт, а потім поговоримо ще раз. Софі, ти що робиш?

Софійка, поки вони говорили, витягла з рюкзака ножик і вже завзято пиляла прути клітини.

- А чого, ніж непогано пиляє ці батоги.- бадьоро сказала вона Диму.

- А не мав би. Я так розумію, Софі-Світланка — то не справжнє ім’я?- поцікавився Пан Суддя.

- Звісно ні. Звідки ви його взагалі взяли?

- В мене в думках підгледів,- пояснив Дим пиляючи прути її клітки ззовні. По спині йому хлиснув колючий батіг.- Та пішов ти. Чи то ми йдемо звідси.

- Дурнику, я вже вирішив, що ви тут залишитесь.

Навколо них виросла ще одна клітка з батогів. Широка, наче кімната, і доволі висока. Але без стелі.

- Знаєш, що за конструкція, Дим? Звісно знаєш, клітки в твоєму барлозі побудовані за схожим принципом. Але я сьогодні милостивий. Як зможете вискочити з клітки- не триматиму.

Софійка допиляла ще кілька прутів і нарешті вибралася. Спробувала спиляти прути зовнішньої клітки але ніж пошкріб по них, як по металу.

- Не вийде,- зупинив її Дим,- інструмент їх не візьме. Тут тільки вгору дертися, якщо вже Пан Суддя такий сьогодні “милостивий”.

- То хто полізе?- спитала Софійка,- Якщо що - в мене мотузка є, той хто забереться вгору хай прив’яже так кине вниз.

- Не спіши, Пан Суддя не буває милостивим. Тут якась пастка, або насмішка. Давай все ж таки я полізу, давай мотузку.

Дим підійшов до зелених колючих батогів і глибоко зітхнувши почав дертися.

Софійка уважно спостерігала за ним, щоб у разі чогось хоч забезпечити йому більше-менш нормальне приземлення. Але тут її погляд відволікся на стіну. І вона похолола. Чим вище Дим видирався вгору, тим вищою ставала стіна клітки. Погано.

- Дим вона росте, як ти лізеш вгору.

Дим зупинився і задрав голову.

- Чорт.

Він трошки спустився, а потім зістрибнув на землю. Втім, стіна коротшою не стала.

- Я ж казав, що то якійсь підступ.

- То може Полі почекаємо? Ти ж казав, що він тебе шукатиме.

- Ну казав. Але він кинеться шукати напевно не сьогодні, та і розшуки час займуть. От чого б я в житті не бажав, то це залишитись на ніч в Резиденції Пана Судді.

- Ой, та ладно, Дим. Невже я такий страшний?

- Ну хижаки ж вас бояться? Я не хижак, але і не ідіот.

- Та посидь відпочинь, Димчику. Тобі не боляче?

От по інтонації того голосу ніяк не скажеш, чи він насміхається, чи він щиро переживає і там просто роздвоєння особистості. Дим поводив над землею рукою, а потім плюхнувся так, наче сідав на стілець. В останню мить стілець з’явився, і Дим всівся на нього.

- Спробуймо викликати Полі зараз,- звернувся Дим до Софійки.

- Подумки, чи по телефону?

- Майже вгадала,- Дим посміхнувся, і закричав просто в небо,- Полі.

- І це Міка мені казала, що я волаю, як навіжена.