25. Дим

Голоси Софі-Світланки і Соняха ставали все тихішими, а потім і геть стихли. От чорт! Дим в паніці обернувся. Їх ніде не було. Чорт-чорт, а Полі ж попереджав, якщо зайшов з кимось пильнуй, бо ліс розділятиме і жертиме по частинах. Так, звідки він прийшов? Ось до порубані гілки. Кілька кроків, але рубані гілки закінчилися, навколо зарості в яких ніхто не ходив дуже давно. Думай, Дим, думай. Навіть якщо ті зрізані гілки не встигли зцілитися, ліс того не покаже. Цей ліс суцільна ілюзія. Здалеку почувся тонкий вереск дівчинки. Ну, що і треба було довести. Софі-Світланка зараз з Соняхом, то в біду не потрапить. Ну, до ночі точно. Ще один вереск. Вже не з жахом, а з істерикою. Наче навіть можна розчути слова "не чіпай його, будь-ласка". Раптом стало смішно. Ой, ви ще не знаєте, що то за особа. А Дим вже трошки розібрався. Перш ніж благати когос,ь вона спочатку приголубить його своєю палицею по чому дістане, а потім спитає чи не додати. І благати вже будеш ти. Дим не втримався і гигикнув. Ну реально, що такого міг показати їй ліс, щоб вона благала "відпустіть його". Кого, Соняха? То він же ж туман. Чагарі трошки посвітлішали. А он до і гілки, що він їх рубав, на них застиг деревний глей, схожий на краплини крові. Із звуків тільки шелест листя і скрип гілля і стовбурів. Величезних покриттях мохом і безліччю дрібних дірочок. Комахи на додачу. Ясно, що це частина вистави для нього, бо минулого разу він розповів Полі, що йому весь час здається, що з тих дірочок полізе щось огидне і небезпечне. Ну, то треба йти. Як тільки Софі-Світланка зрозуміє, що вони розділилися, ті двоє повернуть назад. В повітрі запахло сирою землею. Нарешті. Але треба поспішати, бо в цьому лісі можна і до ночі проблукати, а їм того взагалі не треба. Дим додав швидкості, хоча повалені стовбури сильно його затримували.

- Ану облиш його,- знов почувся голос Софі-Світланки, але вже не істерично-переляканий, а злий і розгніваний. Дим вже просто нісся через чагарі на той голос. Це набагато більш схоже на Софі-Світланку, ніж отой істеричний переляк.

- Софі облиш його- то ілюзія,- чувся благальний голос Соняха.

- От зараз і перевіримо. Якщо він ілюзія, то йому буде байдуже.

Та їм і є байдуже. Як ти це перевіриш? Ілюзії покажуть тобі те, що ти очікуєш. От чорт. Дим різко зупинився. Ліс таки його підловив. Софі-Світланка звісно затята, але не безмізка, і як бабуїн з палицею вести себе не стане. Цей діалог Соняха і Софі-Світланки теж ілюзія, просто більш вдала. З того боку звідки доносилися звуки бійки раптом все стихло. Почулося тільки легке гигикання. Чорт, та це він так само гигикав, коли зрозумів, що Софі-Світланка радше буде битися, аніж плакати! Без захисту Соняха або Полі, клятий Ліс читає його думки. Дим відсторонено відзначив, що всередині зростає занепокоєння. Погано, якщо не вдасться втримати голову холодною. Паніка затягне і йому прийде кінець. Так стоп. Що в нас є з хорошого? Сонях зараз з Софі-Світланкою. Тож Ліс до неї не добереться. Навіть якщо вони його загубили, Сонях точно відведе її до Кордонних воріт. Шкода, звісно, загубити такий аргумент перед Паном Суддею, але він сам поки що живий, і поки що людина. По чоботу щось поповзло. Серйозно!? Я взагалі-то не боюся змій. Ні то зелені паростки. Сплутати ноги намагаєшся? Точно? Дим нахилився і вхопивши добрячий жмут паростків люто їх обірвав.

- Знайшов!- на Дима осів бузковий туман. Поряд з'явилась Софі-Світланка.

- Ми заговорилися і я не помітив, що ти занадто пішов вперед і вискочив з мого поля дії,- голос Соняха звучав трохи винувато.

- Просто чудово, але є проблема. Як визначити, що ти то саме ти а не ілюзія?

- Давай розповім про себе хто ніхто не знає?

- І як це мене переконає, що це ти, а не ілюзія? Я ж теж того не знаю. То можна розповідати, що завгодно.

- Ну, давай тільки те, що знаємо тільки ми двоє!

- Ми з тобою не такі вже в приятелі, щоб мати подібні спогади. До того ж Ліс читав мої думки. Ілюзія просто покаже мені їх.

- То розсердься,- раптом порадила Софійка,- коли ти сердишся, то на думку яка тільки дурня не прийде, навіть якщо це повна маячня. І тоді ліс читатиме твої думки і вважатиме їх правдою. В наводитиме такі ж ідіотські ілюзії. Але ж ти сам зможеш відрізнити явну маячню. Розумієш?

Очевидно, що ця Софі-Світланка справжня. Але чому б не перевірити? Розсердитись на неї. Легше не буває... Прийшла сюди притягла ту шкідливу Міку і тягає його по чагарниках. Нє, ну давай чесно, це ти її тягаєш. Міг би просто до Кордонних воріт провести. Чорт, сердитись не виходило. Це йому треба до Пана Судді а не їй. А вона- це допомога. Йому допомога, щоб вибратись звідси. Ну, давай інакше. Прийшла нічого не вміє, нормально її не налякаєш, розмахує тут своєю палицею. Блін, ну якби ж тільки його бісили такі речі. Але його не бісило нічого в же дуже давно. От як себе накрутити? І підказка прийшла. Її друзі. Заздрість. На неї чекає купа народу. Ти, що золота? Чи діамантова? Певно підлещуєшся до всіх, от з тобою і носяться. В душі спалахнула образа. А він не потрібен навіть батькам. Ну звісно треба ж так не бажати примирення, щоб розлучатися. Ну чого ви, все ж добре було? Невже для вас це все так нестерпно? Тато, невже дочка тої жінки краща за мене? Ти ж і мене кидаєш. Мамо, я ж тут, де ти весь час пропадаєш? Бабусю, що з ними? Бабусю, я ж теж твій онук! Поговори зі мною, хоч трохи, а не тільки з двоюрідними! І друзі, яких ти цікавиш тільки коли в тебе гарний настрій, а якщо що, одразу неадекват. І що, дивує когось, що він тут? Та певно ніхто і не помітив. Всі зайняті своїми справами. Що мама, тебе не зацікавило де дівся твій син? Ні не одразу, а коли обмінянта хижак схрумав? Сашко, теж найкращий друг, був. Модні гаджети новенького в класі дорожчі за мене. Чому ця мала все має, і батьків і брата і стільки друзів, які кинулися їй допомагати, як можуть? Ненавиджу тебе, мала. Образа на світ накривала з головою. Гіркий комок у грудях розпочинався все більше. Тобі смішно Софі-Світланка? Давай смійся, тобі певно все дістається задарма. Де ви беретеся тільки, дармоїди?! Дивляться невинними оченятами, святі тварюки і за красиві очі отримують все про, що іншим просто мріяти. Смішно тобі? Ні, ти настільки дурне, що в житті не зрозумієш, як воно іншим. Він глянув на Софі-Світланку, та діловито прополювала рослини навколо нього. Вже виполола доволі велику галявину серед високої трави. І коли ця трава встигла вирости?