20. Ганнуся

До школи довелось готуватися ретельніше, ніж до екзаменів. Новенький неадекват з старших класів, хижак, та ще й Софійчиним шафним чудовиськом приглядати доведеться. Як в один день її життя стало таким напруженим? А зараз же майже літо. Ну не тим влітку треба займатися! Страху, як не дивно, не було, було роздратування. Все ж таки білим днем все сприймається не так як темної ночі... На вулиці її чекав Даня. От чорт, тільки не вистачало, щоб батьки побачили, задражнять, що здибала кавалера. А він не кавалер! Він незрозуміло що. Вона себе смикнула. Коли вчора ввечері тряслася від страху, він був дуже до речі. Зусиллям волі погасила роздратування. Треба йти до школи.

Вона підійшла і привіталася, і вони мовчки пішли вулицею. Нема про що особливо говорити. Аж тут сяйнула думка.

- Чекай, а хто супроводжує фальшиву Софію, невже на Дениса отте залишили? Він же не впорається!

- Ні, зараз супроводжувати підемо всі разом.

- А попередити, щоб я раніше вийшла, чи хоч зателефонувати і сказати, що чекаєш тут, щоб поквапилась?

- А навіщо? Ти ж завжди все робиш заздалегідь. З величезним запасом часу.

- Щоб не чекати даремно.

- А я не даремно, я розмірковував над ситуацією.

Вони повільно йшли до Софійчиного двору, часу дійсно було вдосталь. Слава богу, Даня не запропонував понести її рюкзак. Бо траплялися їй і такі кавалери. Бабуся пророкувала, що таких буде більшати. Френдзона - це просто чудово. Хоча який він там френд. Підлипала.

- І що ти надумав?

- Поки що нічого. Я взагалі думаю, що коли Софійка знов вийде на зв'язок, треба буде розпитати її, як його туди відправити.

- Серйозно?! А хто буде її роль виконувати, поки вона там?

- То ти вважаєш, хай краще тут гуляє? І харчується, допоки не набереться сил, щоб втекти і продовжувати капостити далі? Ми ж його в школу відведемо. Навіть якщо він сам нікого не ображатиме, він просто може підхарчуватися і без цього. Хтось боїться вчителя, хтось контрольної, хтось, що йому батьки за двійку з математики скажуть. Безліч людей-то безліч емоцій. Таких якими він харчується там теж вистачає.

- Ну, значить, треба тримати його на сонці, щоб витрачав сили на підтримання форми.

- Ти сьогодні сонце бачиш? Погода похмура. І тримати треба не просто на сонці, а ще й на людях. Бо якщо він опиниться у нашому вузькому колі посвячених у цю історію, він просто змінить форму і втече. І хто знає куди.

- Я так розумію, на відміну від хижака, він не може змінюватись якось різноманітно. Бо як тільки відобразиться в дзеркалі, прийме форму Софійки.Навіть якщо сам те дзеркало не побачить.  Хоча я не впевнена, що правильно зрозуміла, але, здається, саме про це говорила Софійка вчора.  І точно! Треба подумати якою дорогою його вести, ну щоб він у вітринах не відобразився чи ще в якихось дзеркальних поверхнях. Зіпсуємо Софії весь квест.

- Просто чудово. Ми його можемо затримати у крайній потребі тільки в дзеркалах, але того краще не робити. Ганно, нам треба його відправити назад. На будб-яких умовах.

- Ти хоч розумієш, що буде, коли виявиться, що Софійки ніде нема?

- А що такого буде? Ну, звісно, шукатимуть. Вона і знайдеться, як тільки вибереться з того задзеркалля.

- А пояснювати свою відсутність вона як має? Та її батьки збожеволіють поки шукатимуть! Ти уявляєш наслідки?

Даня знизав плечима:

- Уявляю. Вони-то, взагалі, і в поліцію подзвонити можуть. Пропоную на вихідні,а вони вже завтра, похід в ліс всією компанією. І Софійка там наче заблукає. Ось тобі і пояснення де вона пропала. А потім дивом знайдеться.

Ганнуся зневажливо дивилася на нього. Людина без будь якого розуміння почуттів оточуючих.

- А що за цей час її батьки собі передумають, ти подумав?

Даня знизав плечима:

- Це ж не на завжди. Повернеться справжня Софійка, і вони заспокояться.

- Не підходить.

- Це підходить найкраще. От спитаємо в Катрі і Макса, побачиш, що я правий.

"Ага, я тебе знаю, навіть якщо вони відмовляться брати в цьому участь, то ти все одно робитимеш по-своєму, не зважаючи на думку всіх інших. Перевірено неодноразово." Як його переконати? Для Дані вагомими є тільки непереборні обставини. Той сухар ніколи не зважає на емоції. Може тому і той софійчин шафний монстр на нього повівся. Не вловив жалю і жаху, бо Даня дійсно до всього байдужий. А ще, що з хижаком ро... Точно!

- Ти хоч уявляєш, як ти нагодуєш хижака, якщо все місто боятиметься за дівчинку, що заблукала в лісі? І що він потім почне витворяти, якщо набереться більше сил?

Даня повинен був погодитися з нею: дійсно, занадто сильний хижак їм тут ні до чого.

- А ще треба щоб псевдоСофійка, до речі його звуть Урт, не зустрілася з хижаком?- думала вголос Ганнуся.

- Оце взагалі ні до чого,- заперечив Даня,- Я впевнений, що наш монстрик сам уникатиме хижака, як тільки зможе. Ну, просто попросимо його попередити нас де хижак, щоб ми його не наражали на небезпеку.

- Може просто зразу попросимо його сказати, хто той хижак.

- Все геніальне просто. Згоден

До Софійчиного дому вони вже йшли мовчки. Даня розмірковував про щось своє, Ганнуся просто намагалася втримати злість

Біля дому на них чекали Катруся з Максом, псевдоСофійка і Дениско, спокійний і врівноважений. Фальшива Софійка виглядала нещасною і змученою.

- Що не виспалась?- не втрималась від шпильки Ганнуся

- Такі як я, взагалі-то, не сплять,- здається, фальшива Софійка знов намагалася налякати її поглядом. Е ні, після вчорашнього вечора цього замало.

- Він тебе не лякав?- звернулась Ганна до Дениска.

- Він був замкнений сіллю,- знизав Дениско плечима,- знаєш, я помітив цікаву річ: страх відступає, як тільки ти маєш план дій і ти йому слідуєш. Крок за кроком. Взагалі ніякого страху, тільки зосередженість на своїх діях. До речі, якщо його посипати сіллю, то він починає втрачати форму. Думаю, що сіль відбирає в нього сили.