17. Ганнуся

Щось сильно стукнуло у вікно, і Ганнуся повернулася до нього. Птаха в темряві заблукала? Вона повернулася було до дзеркала, але Софійка вже в ньому пропала. Лордик на дворі заскиглив. Лордик і скиглить? Він чогось злякався? Лорд не боявся нікого і нічого. Якщо йому щось не подобалось він гарчав і міг відхопити шматок, навіть від своїх. Він може несамовито гавкати, якщо йому підозрілий хтось, хто з’явився непроханим. Але щоб такий собака скиглив? Та ну. Треба подивитись, що там. Заодно і від тої всієї інформації про хижака відпочину.

Відчинити і визирнути у вікно справа миттєва. Нічого такого. Ніч. Вулиця. Тільки її спальня виходить вікнами на подвір'я. Батьківська дивиться вікнами на город. Раніше тато жартував, що їй так буде легше кавалерів водити. Ганнуся сердилася. А татові було смішно. Тепер він так не жартує і смішно вже Ганнусі. Лорд раптом загарчав, люто на низьких нотах. Там не те що вхопить, відгризе половину. І чого той Лордик гарчить? Паркан оплітає густий кущ троянди і що там на вулиці не дуже і видно. Покликати тата? Чи не варто? Чи може хоч світло на дворі включити? Та ні. Потім з сусідами розбиратися. Вона трохи прислухалась до звуків ночі. Крім дзищання нескінченних комах нічого не почути. Але ж щось у вікно їй стукнуло. І Лорд злющий як ніколи? Нічого. Тиша і темрява. Ну ще шелест листя. Може то гілка була? А в Лорда просто настрій поганий? Добре вранці розберуся. І вона потягла раму на себе. По голові вдарило щось важке. І цього було багато, бо отримала по голові кілька разів. Ганнуся пригледілася до того що впало частково на підвіконня, а частково у двір

- Господи! - це були тушки якихось дрібних птахів, в пір'ї але без голови. З деяких ший ще сочиласься кров. Пташок вбили зовсім недавно. Ганнуся швидко повикидала те, що впало в кімнату. І тут у вікно влетіло ще кілька таких самих безголових пташок. Її охопила злість, яка прогнала і відразу і ніяковілість

- Це кому там нема що робити?- вона говорила злим голосом, але він завжди був занадто тихий, і, скоріш за все, звучав непереконливо.

З вулиці з-за паркану почулося злостиве хіхікання. Лордик завив. Та що з тим собакою? Ганнуся вхопила мертву безголову пташку і закинула у бік сміху. Сміх став гучніший і на голову знов посипались мертві пташки. Де вони їх там зачепили? От що робити? Злякати того дурного жартівника не вдалося. Та взагалі незрозуміло хто це. Сміх не голос, по ньому не дуже і вгадаєш, якщо не занадто добре знайомий з його власником. От як їх прогнати? Тата позвати? То мабуть було б найкраще, але тоді пошуки на півночі отого придурка гарантовані. У віконному склі відобразився чийсь силует. Ганнуся різко повернулася. Та ну не може хтось бути в кімнаті. Знов хіхкання. Ганнуся відчула себе моторошно. Після всіх подій цього дняїй тільки от цієї незрозумілої чортівні не вистачає. Піти посидіти з батьками? Але все одно, в кімнату повертатися доведеться. Може Лордика відв’язати? Дуже обнадійливо, що Лорд злиться, а не боїться. Світло в кімнаті раптом згасло. Знов хіхкання, вже ближче. Ганнуся відскочила від вікна і понеслася до дверей і тут почула різкий свист і чийсь голос позвав “Хлопці, сюди”. Світло в кімнаті знов спалахнуло. По вулиці хтось йшов, а от Лордик після того свисту раптом заспокоївся. “Хлопці давайте швидше”- Ганнуся впізнала цей голос. От що тут робить Даня о такій порі? До його вулиці ще далеченько, і не схоже, що він з кимось йде. Чекай-но, то він цю виставу для неї влаштував?!

- Даня, ти?

-Звісно, а хто ще? У вас собака прив’язаний?

- Так, почекай, я тобі калитку відкрию.

Ніколи б не подумала, що так радітиме Дані. Вони мовчки одне одного не терпіли, але тримали нейтралітет, бо мали спільних друзів. А тепер він прийшов і ніч перестала бути містичною і страшною, а просто стала звичайною ніччю.

Даня не став чекати пока вона вибереться з вікна, а просто переліз через паркан.

-Ти що робиш, там же троянда!

- Я її не поламав.

- При чому тут “не поламав”? Ти сам не поколовся?

- Та ні. Що залякували тебе? Я зайду?- він кивнув в сторону вікна.

Тато дожартувався. Думки втілюються, таточку. Хто ж знав, що її першим кавалером буде Даня?

-Залазь,- вона вказала на вікно,- тільки обережно, там мертві пташки валяються під вікном. Як ти здогадався?

- Я не здогадався, я перевіряв. Макс перевіряє Катрю, а мені дісталася ти. Просто, коли така чортівня почалася, краще перестрахуватися.

- А кого ти відлякав, ти розгледів?

- Та розгледів тільки силует, і то не впевнений в тому, що побачив. Чи то чоловік, чи то хлопець. І мені здається зараз, що той силует змінювався. А як він тебе лякав?

- Підкинув мертвих пташок і хіхікав. Може і нічого такого, але вночі і на самоті, то дуже моторошно. А ще мені Софійка про хижака розповіла, теж додала “приємних” вражень і асоціацій.

- Коли це вона встигла про щось розповісти? І хто такий хижак?

- Тут ще якійсь монстр лазить, жере всіх, і людей і слабких монстрів. Ну тобто у людей негативні емоції жере. Фальшива Софійка тому і захотіла мінятися назад, бо хижака відчула і злякалася.

- А ти не думаєш, що це вона тебе так привітати заходила?

- Ні, я говорила з Денисом, він сказав, що її зачинив. Наша Софійка підтвердила, що так можна.

- А як він це зробив?

- Обсипав поріг дверей і підвіконні звичайною сіллю.

- А з Софійкою ти як розмовляла?

- Вона в дзеркалі з’явилася. Але ми не говорили. Ми листувалися, он дивись, зошит з того боку ще прикладений до дзеркала.

Даня підійшов до дзеркала і почав вчитуватись в дрібні літери.

- Слухай, може і твої пороги сіллю посиплемо? Не знаю хто до тебе приходив, але не завадить перестрахуватися.

Не знає він. Зрозуміло ж , що то чи коллега тої фальшивої Софійки, чи то сам хижак. Що так, що так влипла ти Ганнусю. Коли вона принесла сіль, Даня вже знов вибрався через вікно надвір і розглядав щось на землі.

- Що ти там шукаєш?