16. Софійка

Тиша. І в кімнаті нікого крім неї, і світло тьмяніє далі. Почулася якась старовинна музика наче грала пластинка. По всіх кутках кімнати вже було так темно, що годі й роздивитися двері і вікно. І відчуття стало таке, що вона сидить в довжелезному коридорі. І з глибини оттого коридору почулися важкі кроки і хрипле дихання. Ого, що там казав Дим, вбити не можуть. Але поки витягнуть... Софійка перехопила палицю міцніше і встала так щоб темні місця були з обох боків. З якого б боку не напали, це все одно не з-за спини. Потоки рідини, що текли по стінах згусли і почали відблискувати. Кроки наче наближались. Вже відчутно прослуховувалось цоконня копит. Вершник до неї скаче, чи що. Вершник апокаліпсису? Стало так смішно, що Софійка навіть пхикнула. Еге, вершник, на рябій кобилі. А хропить, бо через лавандове поле бігли, а в них алергія. Пхикання перетворилося на регіт. Маячня якась, але зупинитися реготати неможливо. Світло стало зеленим. Блискуча згущеним рідина на стінах раптом перетворилася на купу блідих метеликів, які агресивним роєм налетіли на Софійка і почали їх дряпати і кусати. Не те щоб це було дуже боляче, але коли їх так багато, це дратує і відволікає, та й палиця тут не дуже допомагає. О! Он-до на дивані лежить плед. Вона стягу його. Під пледом, виявляється, спав сірий кіт. Здається, тотем допомагає. Це добре, як закінчу треба з ним поговорити. Ця думка сяйнула поки вона розгортала плед і відмахувалася ним від того рою. Вдала ідея, рій швидко зменшився, а потім взагалі попадав на землю у вигляді купки темно-червоних кришталиків. А де кіт? Сірий вже сплигнув з дивану і витягувався й зівав. Схоже, Софійчина метушня не справила на нього враження.

-Шановний кіт,- почала було говорити Софійка, але кіт повернувся до неї спиною і потрусив в суцільну темряву.

- Почекай,- Софійка пішла за ним. Не дуже вдала ідея, бо через кілька кроків виявилось, що вона не може побачити нічого взагалі. Ну і добре, треба доганяти тотем. І вона рвонула з місця і... Влетіла в стіну. Ого, це дійсно боляче. Ну хоч світло з'явилося. І Дим теж. Правда вигляд в нього ще більш розпатланий і розхристаний, ніж в неї. А вона ж билася з тими метеликами.

- Ну нарешті. А ти з ким бився?

- З пацюками, і з синім тролем.

- А ти хоч знаєш, як ті тролі виглядають? Чи вони тут існують?

- Не існують. Але для мене вони так і виглядають. А ти як від всіх відбилася?

- Та я не так щоб і билася,- вони разом всілися на диван, на якому досі спокійно лежала фіолетова куля.- на мене просто кусючі метелики напали. Я від них пледом відмахалася . А під пледом кіт спав! Уявляєш!?

- Певно, то твій тотем прийшов.

- Я теж так подумала. Спробувала з ним поговорити, але він мовчки пішов. Коти такі коти.

- А вибралася як?

- Та за тим котом і побігла. І в стіну врізалась.

- А пригальмувати не змогла?

- Та там суцільна темрява була, я взагалі нічого не бачила.

- Тобто ти бродила в абсолютній темряві?

- Зовсім трошки, в самому кінці.

- Ти ж казала, що ти боїшся темряви.

- Я боюся темряви коли я сама, та й ще після фільму жахів. А тут, ну я так розумію, ти ж десь тут поруч був, а потім і кіт. Неприємно було, то так. Але щоб злякатися часу не вистачило.

- Той монстр з тобою голодний залишиться. До речі, про що ти запитувала- підгодовувати монстра, то ідея дуже погана. Просто тому, що прийдуть інші, та й цей не назавжди наїсться. До того ж боятися і нічого не робити це шкідливо для тебе самої. А ти любиш боятися?

- Та, наче, ні. Хто може таке любити?

- Але ж фільми жахів дивишся.

- Та то ж фільм просто. Там все не по-справжньому. Мене більш реальні речі жахають, що батьки роботу втратять, чи хтось дорогий мені помре, чи я десь невдало впаду і отримаю таку травму, що залишусь калікою.

- Але ж тепер все по справжньому.

- Все одно не віриться.

- От ти починаєш так само, як я. Дивись не нароби моїх помилок. Головне не укладай ніяких угод. Якщо вже інакше ніяк, то намагайся, щоб відплата яку ти маєш віддати була зрозумілою до найменшої деталі, перепитуй і уточнюй до останнього. Деякі і монстри і флуї дуже люблять гратися словами. Не соромся гратися словами теж. При певному досвіді можна угоду вивернути навіть так, що сплата наче вже оплачена. Ну як в тому анекдоті. “Хочу щоб в мене все було.” “В тебе все було.” Розумієш?

- Тотеми теж словами граються?

- Тотем нічого з тебе не попросить.

- Мій кіт відмовився зі мною говорити

- Ну, не захотів. Хто його знає, що йому на думці. Але він не твій. Тотеми нікому не належать. А тут ще й кіт. Не кажи так більше, бо він образиться. І може перестати допомагати. А що ти дійсно більше нічого, окрім темряви, не боїшся?

- Може й боюся, але зараз на думку не спадає. А що, той голодний монстр відстав? Ти його що, нагодував?

- Можливо, але тільки злістю, а не страхом. Це взагалі-то не дуже добре. Він все одно наївся. І може заявитися потім за добавкою.

- Та що поганого що він відтягнув твою злість?

- Те що злість і лють нам для того щоб ми мали сили відбитися в найбезнадійніших ситуаціях. А вони ту лють забирають, і тобі не вистачає на себе. Або звикаєш так жити і в тебе в житті залишається тільки лють і страх.

- То що робити?

- Внутрішньо залишатись спокійним.

- Тобто на все дивитись я на фільм?

- Ну так.

- То нащо ти мене морочиш, що тут все по справжньому?

- Бо ти маєш це усвідомлювати. Щоб в якійсь момент не прокинутись і не померти з жаху від правди. Повір, тоді такі істоти налетять не відіб'єшся.

- Здається ми пішли по колу. То кого шукаємо? Того хижака? Взагалі він наскільки небезпечний там? Настільки що вдень має такі сили, як Урт може мати тільки вночі. А ще він не прив’язаний до певної зовнішності. Це може бути хто завгодно. Хоч немовля, хоч стара бабця. Єдине що можна сказати напевне, що він точно всіх доводить. І якщо він тебе просто бісить, то вважай тобі пощастило. Бо хижаки доводять до сказу, жаху, безнадії, порожнечі.