12. Ганна

З Софійкою вони сварилися і раніше. Щоб там не казали, справжня дружба має місце і для відстоювання своєї точки зору, і для заздрості, і для образ. Не варто вірити мармеладній дружбі в якій все солоденько. Дружба це ще і вміння почути іншу людину і залишитись з нею друзями, при цьому не втративши себе і не поступившись власними інтересами. І так, дружба то сумісне знаходження рішень, коли всі задоволені. Сумісні рішення. Не компроміси. Ганнуся ненавиділа компроміси. Вона недавно сформулювала для себе різницю, і дуже цим пишалася. Рішення задовольняє всіх. Компроміс нікого не задовольняє. Він розділяє незадоволення порівну. А тепер вона сиділа на задній парті і, спостерігаючи за чотирма своїми недавніми друзями, самотньо шукала рішення. Катруся всілася з Максом. Вони завжди так сидять. Парочка. Всі дражнять, а їм байдуже. Даня всівся поруч з Софійкою. Весело їм. Ну добре Софійку підмінили. А ви троє. З вами що? Вважаєте, що все правильно? Знущатися над людиною? Ви ж всі за неї заступалися! Чи то була просто маска?

- Можна я з тобою сяду?- голос Віки витягнув її з роздумів.

- Так, можна.

Даня озирнувся навколо, побачив з ким сидить Ганнуся і почав щось говорити друзям, сміючись. Вони теж озиралися і сміялися. А що смішного? Ви вчора за неї заступалися. Набридло бути хорошими? Чи відчули силу і безкарність?

Зайшов вчитель, привітання, перекличка, все проходить мимо. Софію треба витягати, але ж як? Оті Софійці не допоможуть. Вони ніколи і не були її друзями, як виявляється. Бо вже помітили б, що щось не те. От що з нею сталося? Взагалі, та божевільна казка яку їй розповів Денис, єдине на що вона сподівається. Бо якщо ні, то кінець її світу. Віка намагається привернути її увагу. Це трошки дратує. А потім приходить неочікувана думка. А чому Віка не в їхній компанії? Вони приймали всіх. Чи з боку Віки так не здається? Чи вони непомітно для себе перетворилися на отих обраних, які в своє коло нікого не пускають, і на всіх дивляться зверхньо? Та наче ні. Ну до сьогодні. Перерва. Нарешті. Вийшла в коридор після всього класу.

Думай, думай. Затягти те чудовисько кудись і влаштувати переконливий допит? А чого він боїться? А як його нейтралізувати, щоб воно не зачаклувало. Стоп. Їй дійсно хочеться вірити в версію Дениса, але не факт, що тому просто з переляку не здалося.

В коридорах достатньо народу краще по сторонах теж дивились. Оп. Запізно. Зі спини сильно штовхнули і вона полетіла носом в підлогу. Добре хоч руки вдалося підставити. Невже оті офігіли вже настільки, щоб нападати на неї, як на Віку?

- Вибач ми ненавмисне,- до неї не поспішаючи підходить симпатичний світловолосий хлопець. Наче з старшого класу, але Ганнуся його ніколи раніше не бачила. Втім Катря якось казала, що з'явилися кілька новеньких, це певно один з них.

Але Ганнуся встигла піднятись раніше

- Нічого страшного...- вона краєм ока вгледіла з якою злостивою зацікавленістю дивляться на них інші хлопці з тієї компанії. І зразу здогадалася- навмисне. Вони зробили це навмисне, і як підтвердження хлопець сказав:

- Якщо нічого страшного, то давай повторимо,- він не встиг на якусь мить. Спробував штовхнути її ще раз, але Ганна відскочив раніше і без зайвих слів чкурнула по шкільному коридору так швидко, як дозволяв натовп учнів. Неадеквати якісь. Мало їй Софійки і перевзутих друзів, тут ще на додачу якась фігня. А ще гризла думка, що вона все зробила неправильно. Треба було дати відсіч одразу. А тепер дуже можливе повторення історії. Нічого, розберуся з Софійкою, а потім і від вас відкараскаюсь. Може це “нова” Софійка їх на неї натравила. Потім. Проблеми треба вирішувати по мірі їх значущості. А зараз найзначніша це Софійка.

Уроки якось дотяглися до кінця. Віка, здається намагалася потоваришувати, і їй би мабуть це вдалося, якби в голові було хоч трошки місця для інших. Їй треба до Дениска в гості. Дивитись на те дзеркало. Але її спіткала іще одна пригода. Ті хлопці таки обрали її своєю жертвою. Але вона про це навіть не здогадалася одразу. Просто коли вона вже вийшла зі школи і йшла по щкільному двору вони зустріли її ще раз. От чорт. І всі як на зле вже розійшлися.

- А я тебе чекаю,- посміхнувся неадекват. Інші напружено чекали. Ой щось буде. Ганнуся прикидала куди тікати. З одного боку стіна школи, з іншого огорожа. Попереду компанія старшокласників. Тікати назад. Якщо наздоганятимуть, то вона не втече. Де ще вчителі в цей час є? В учительскій?

- Мені треба йти, на мене вдома чекають.

- Та невже, твої батьки повертаються з роботи в цей час?

Ну так ще тільки пів на четверту. Якого ти до мене причепився? Хоча тут скоріше просто випадок. Не сподобалась. Не пощастило.

- Щоб я тебе в цій школі не бачив? Зрозуміла?-і він неочікувано штовхнув її. Так сильно,що вона не втримала рівновагу і всілася на землю.

- Ти чого причепився?-інші хлопці ще не підходили, але то всі новенькі, хто зна які вони є. Краще б і не підходили.

- Ти мене чула?- він спробував вдарити її ногою. Але не влучив.

Ганнуся стрімко піднялася. Страху не було. Тільки лють. Звідки тільки взялася. У мене тут важлива проблема, мені нема часу на такі дурниці.

- А ти хто такий, щоб мені наказувати?- вона відійшла на кілька кроків. Поки піднімалася прихопила в руку жменьку землі.

- Добавки хочеш?

Кинути йому в очі землею була чудова ідея. Неадекват завив і почав терти очі. А ще на додаток в неї з’явився союзник. Майже одночасно з тим як вона жбурнула в нього землею на другому поверсі відчинилося вікно, висунулося відро і вилило свій зміст на голови тим байдужим глядачам-новеньким. Очевидно, в тій воді до того мили ганчірку для підлоги.

- Це звідки?- спитав один з компанії

- Це з хімії.

- Тікай,- закричала Ганнуся щосили, розуміючи що неадеквати зараз побіжать мститися тому, хто їх так скупав. Неважливо хто це, ясно що рятували її. І сама побігла назад до найближчого входу. Якщо вона встигне раніше за них, то встигне зачинити двері на засув і неадекватам доведеться обходити до чорного ходу. Ще б той засув працював. Як дивно працює пам’ять, а вона за нього зовсім забула, згадала тільки зараз. Вона понеслась так, що аж вітер у вухах засвистів. На короткі дистанції в неї швидкість одна з найкращіх на потоці. Так! Вона встигла, і закрила маленький засув майже перед носом у переслідувачів. Хай тепер обходять школу з запасного ходу. Хвилин п’ять, чи десять в неї ще є. Треба попередити її рятувальника, хто б це не був. Вона побігла по сходах на другий поверх. Коли пробігала повз дівчачий туалет, двері відчинилися і звідти вискочила Катря і швидко затягла Ганну всередину. Чудово вони тепер в туалеті ховаються.