2. Софія (чудовисько)

Який милий цей хлопчик, коли не боїться. Втім, трохи боїться, але страх дуже маленький. Наче просто нервування. Так не піде. Лякати його не можна, бо викрию себе. А такого жалюгідного джерельця не вистачить, щоб підтримати маскування. До того ж і від світла треба боронитись. Значить, доведеться виходити в люди. Підлітки то таке благодатне поле для негативних емоцій. Страх це звісно смачно, але не єдине, що може бути поживним. Злість, образа, зрада. Судячи з того, яка затята ця мала, то, скоріш за все, вона має багато друзів. А друзі не люблять коли їх безневинно ображають. Має бути поживно. Людська їжа така неприємна.

- Дякую мамо,- мама налила Софіії суп, треба їсти. От чому в людей нема на кухні дзеркала? В кімнаті дзеркало виявилось зачинене на ствірки, а ключа він не знайшов. Ну що це за дівчинка, що дзеркал не любить? А в кімнаті малого він більше не хазяйнував, щоб не викликати підозри. А може, хай дізнається? Боятиметься більше, бо мені того нервування навіть на перекус не вистачить.

- Щось в школі, Дениску?- мама таки помітила, що малий непокоїться,- чи знов кошмари?

- Сьогодні контрольна з математики, я переживаю.

- Але ж в тебе добре з математикою, чи я щось пропустила?

- В мене недобре з Наталею Петрівною, вона мене нервує.

- А де Ганна Левівна?

- Хворіє. Якби Ганна Левівна була, я б не нервував взагалі.

Пуста балаканина. Треба скоріше в школу. Поїсти.