Початок

З щілини між дверцятами шафи чудово проглядалася темна кімната. Світло від місяця падало на ліжко. І на того хто в тому ліжку лежав повністю накритий ковдрою. Так мій смачненький. Я вже йду, вже скоро.

О, нарешті можна виходити. Світ виглядає зовсім іншим, коли ти перестаєш бути людиною. Хоча, може, ніколи і не був? Просто виглядав як людина, їв якусь їжу для вигляду, а сам живився страхом і відчаєм? Я вже йду, мій смачненький. Мені не треба тебе їсти, бо це те саме, що знищити смачненький супчик, коли ти голодний. Хочу тільки твій страх. Треба йти дуже правильно, щоб підлога під ногами скрипіла наче під кимось важким, а ще важко дихати і трошки гарчати. Ну, мій смачненький, ти що говорив з батьками, і вони запевнили тебе, що це тільки сон? Ну, ми ж двоє знаємо, що це не так. Чи ти взяв з собою зброю: іграшковий молоток, чи може біту? Голубе, на мене це не спрацює. Почати трошки свистіти? Чи рухати іграшки? Щось ти, смачненький, сьогодні занадто сміливий.

- Іди сюди,- це правильний голос, він тихий, але розбірливий, а ще шелестить, наче привид прийшов. Мені звісно взагалі не треба, щоб ти сюди йшов, мені треба, щоб ти боявся. Та що з тобою сьогодні? Невже таки заснув? Батьки заспокійливе дали, чи так набігався за день? З цими восьмирічними дітьми ніколи не можна бути впевненим. А, ні, мене не обдуриш. Ти спостерігаєш з-під ковдри. Так я бачу, що ковдра трошки піднята. На якусь щілинку. Ну що ж, час запускати танок тіней. Місячне сяйво мені в поміч. Головне правильні картинки запускати по стінах, щоб ставало все темніше. І потім занурити в темряву все. А потім почнуть рухатися предмети.

- А ти, взагалі, хто такий?

Це питання заставило підскочити. І та хто сидів на ліжку теж.

- А де Дениско ?

- А ми з ним кімнатами сьогодні помінялися,- похмура кучерява дівчинка дивилася недобре.

Попав. Так от чому страху не було. Їй на вигляд років тринадцять, таких треба лякати по-іншому. Він швидко поміняв форму на мерця з якого відвалюються шматки плоті.

- Серйозно?- жодної реакції страху,- таке вже давно придумали. В третьосортних фільмах жахів. Там для того, щоб це добре спрацювало не тільки форма треба, а і подача.

Ага, подачу їй зроби. Подача зненацька не робиться.

- Знаєшся на цьому?- от що він робить? Він має її лякати.

- Розумієш, ти тут нічого не впіймаєш. Нас лякають набагато страшнішими речами, а це- просто іграшки.

- От тому я і не ходжу до дорослих, в яких самий великий страх, це втратити роботу і дах над головою. А діти згодяться. Ви помістили діточок у акваріум з рожевими поні, і коли вони стикаються з чимось неприємним і незрозумілим...

- Ти відстав від життя. Дуже відстав. Таке вже не працює. І взагалі забирайся, поки не врізала. Я бачила, що ти мені по коліно, а цей трупак, мабуть, ілюзія.

- Мені треба щось їсти.

- Їж листя, його вже багато з’явилося. А тут для тебе харчів нема.

- Ой, не треба так зі мною говорити, ти ж не знаєш всіх моїх можливостей.

- Як би вони були великі, ти б ходив по місту і лякав перехожих хокейною маскою і бензопилою. А не сидів би у шафі. І не бреши про діточок. Дорослих теж легко налякати.

- Дорослі несмачні.

- Забирайся, поки не побила.

- Та що ти побила, побила. Це нежіночно.

- Ще й як жіночно. В мене молодший брат переляканий. Дізнаюся, що приходиш, повідриваю руки-ноги,- з-під ковдри показалася міцна саморобна палиця. Яка мила дівчинка.

- А, може, спробуємо домовитись...

Вона кинула на нього ковдру. Звісно, що великий мрець то ілюзія, а сам він набагато нижчий, і ковдра це добре показала. Зверху впало щось важке. Ой, вона його лупцює крізь ковдру. А в нього сьогодні обхід.

- Допоможіть,- заволав він.

- Зараз допоможу,- пообіцяли зверху і лупцювання посилилось.

Це ж треба, така маленька і така злюща. Ну добре, він цього не хотів. Левітація. Ковдра з маленькою буянкою піднялася під стелю. Вона зіскочила з неї на ліжко, і вже схопила свою саморобну палицю. А тепер головне. Вона розмахується, він відскакує до шафи. Вона ближче. Підніжка. Ех, шафка маленька. Вона вилізти з неї, все одно, вже не встигне. Дверцята намагаються зачинитися. Вона впирається ногами. Е, дитинко, ти занадто самонадіяна. І дійсно не уявляєш моїх можливостей. Дверцята шафки нарешті зачинилися. Звідти чутно колотнечу. Почекай трошки, скоро вийдеш. Ех, не вистачає сил перетворити її на щось. Але й так добре. Колотнеча стихає. Він дивиться у дзеркало навпроти вікна. В ньому наче в телевізорі розчиняються двері шафи і вибігає кучерява фурія. Озирається навколо в збентеженні. Ну звісно, там кімната симетрично перевернута. Вітаю в задзеркаллі, сонечко. Нарешті їй погляд затримується на дзеркалі. Він махає їй лапкою і приймає її облік.

- Бачиш,- глузливо сказав він, чудово розуміючи, що вона його чує,- не треба мене недооцінювати. - він знов помахав їй рукою, і вона помахала у відповідь. Щоб переселитися в цей світ повністю, я мав дати щось на заміну. Ти прекрасно підійшла. Я не хотів. Я ж дітей не крав, тільки лякав. Але так, навіть, краще. І повір, люди неуважні. Ніхто нічого не помітить. А, і ще. Ти тепер з’являтимешся в кожному дзеркалі, в якому з’явлюсь я, поки я в такій формі. То ж не дуже дивуйся. Бачиш,- він почухав своє кучеряве волосся, і вона синхронно з ним,- і так в кожному дзеркалі. Тебе ж Софійка звати, правильно?

Він завісив дзеркало. Трошки бісить ця мала, хай не блищить очима, все одно не дістане. Життя ставало прекрасним. Він влігся в ліжко. Ой, тепер не він, а вона. І звати її Софія.

* * *

Дениско чи не о пів на шосту вскочив до своєї кімнати. Там сьогодні ночувала Софійка. Вже було світло, хоч сонце ще не зійшло. Але той страшний світла не любить і мав би вже піти. Дениско всю ніч не спав, а прислухався, що робиться в сусідній кімнаті. Проте, там все було тихо всю ніч...

Йому повірила тільки Софійка, і запропонувала помінятися кімнатами, щоб розібратися з тим чудовиськом. І, хоч Дениско підозрював, що вона просто для вигляду це робить, аби його заспокоїти, але все одно був безмежно вдячний. І він хвилювався. Софійка хоч і велика, і розумна, але ще не доросла. І теж може потрапити в біду. Треба було просто з нею залишитися. Він відчинив двері. Софійка міцно спала. Але він її розбурхав.