Глава 12 - 18

Глава 12

Вінниця. Селише Жу. Повертаємося до мами Софійки та бабусі Софійки.  Мама Софійки приїхала жити до своєї матері, бо почався процес розлучення з татком Софії. Бабуся почала відмовляти доньку від розлучення.

-Все буде добре. Моя мила донечка. Ти ж кохаєш свого чоловіка.

-Так. Я кохаю свою доньку та свого чоловіка.

-Нехай він приїде до тебе. Ти з ним поговориш та на донечку подивишся. Вона ж ще школярка. Вона хоче мати родину.

-Добре.

Матуся Софійки пішла дзвонити до свого чоловіка.

-Привіт.

-Привіт.

-Що трапилося? Чого ти до мене телефонуєш?

-Я до тебе скоро приїду. Хочу з донькою зустрітися?

-Добре. Давай. Вона зараз у школі.

-Я знаю. Я приїду до неї .

-Краще до дому. Ми чекаємо на тебе.

-Добре.

Бабуся посміхнулася, бо її діти порозумілися. Все йшло добре.  Мама Софійки пішла збирати свої речі  , щоб їхати на вокзал. 

Переходимо до життя друзяків в містечку Кам’янец-Подільський .

У Оленки день народження. Софійка та Дениско приїхали до реабілітаційного центру для інвалідів. На них чекала Оленка.  Софійка подарувала квіти та теплий светр , а Дениско подарував маленького пухнастого зайчика ( іграшку). Від друзяків Оленка отримала  картину, де вона стоїть на своїх ногах. Вона повноцінна людина.   Оленка дістала торт  та  напої.  Друзі відмітили день народження Оленки.

Дениско поцілував свою кохану Оленку, а Софійка стояла та марила, як її буде цілувати її коханий.  Софійка пішла на зупинку та поїхала до себе до дому. Дениско залишився у Оленки. Вони святкували вже самі. 

Софійка прийшла до себе до дому. Там на неї чекав її ведмедик. Він був її другом.

-Привіт! Я так хочу тобі розказати. Я  дуже люблю свою маму та татка, але вони скоро вже будуть розведені. В мене не має родини.

Софійка обняла ведмедика та заплакала. Її душили сльози.  Її обличчя було вкрите синіми смужками. Вона вперше нафарбувала вії.

Вона хотіла бути схожою на Кіру. Вийшло погано. Сльози все змили. Ведмедик мовчав. Він грів її серце та душу, яка вже була розтерзана. Її постійно били в школі. З неї сміялися вчителі та масонська ложа хотіла виставити за ворота школи.  Її життя схоже на брудну ганчірку. 

-Я хочу повернути свою родину. Я хочу , щоб мама була поряд. 

Софійка все плакала, коли почула , що двері відкрилися і зайшла її матуся.

-Мамочка. Ти повернулася. Ти будеш із татком.

-Так. Я повернулася, але ми з татком не будемо разом.

-Але чому?,-заплакала Софійка.

-Ти повір мені . Я не знаю, коли ми з татком будемо разом.

-А я знаю. Ви будете разом завжди.

-Я так думаю.

-Добре, донечка. Як у тебе справи з навчанням?

-Все добре. Тільки математику не можу здати, бо не вивчила урок.

-Вчи та здавай. Все буде добре.

-Так. Мамо. Скоро татко повернеться.

-Будемо його чекати.

Через пару хвилин до квартири постукав татко Софійки. Він забув ключі, коли вибігав із  квартири.

Татко зайшов та побачив двох своїх рідних жінок – свою доньку та свою дружину.

-Привіт.

-Привіт.,-хором закричали жінки .

-Ти приїхала до дому? ,-запитав татко Софійки свою дружину.

-Так. Я хочу помиритися з тобою, щоб зберегти наш шлюб. 

-Я не згоден із тобою.

-Але чому? Софійка так хоче, щоб ми були разом.

-Я не кохаю тебе, як тоді, коли ми вперше з тобою побачилися.

-Ти тепер інша жінка, а я інший чоловік. Я кохаю нашу донечку, але жити ми будемо окремо.

-Все ясно.

Жіночка заплакала, а Софійка зачинила двері у свою кімнату та стала втішати свою маму. Ведмедик сидів та був свідком їх сімейної трагедії.  Софійкі потрібен чарівник, який зробить так, щоб татко знову був із мамою. Софійка взяла свого ведмедика та пішла до шафи. Відкрила двері та потрапила до місту Гуарів, де на неї чекала зустріч із принцесою Дуа.

Містечко Гуарів. Це чарівне містечко, де мешкають особливі люди. Це містечко хоче забрати  у Короля увесь світ. Принцеса Дуа повинна зайняли трон. Король передає їй владу у містечку Гуарів.  Софійка повинна знайти принцесу. Справа про принцесу ще не закрита. Отож, детектив ще рано закінчувати. Дорога ще далека.

У Софійки вже були всі 13 черепів. Вони чекали на неї у сумці. Сумка була повною від черепів.

Софійка знову пішла до Болота, де імовірно знаходилася принцеса Дуа. Софійка пробралася до лісового будиночку, який стояв далеко за межами міста. Там жила весела родина віслюків.  Саме вони показали , де живе принцеса Дуа. Вона спала у кімнаті. Лежала , як не жива. Всі чекали на неї у містечку, а вона лежить собі на ліжечку на болоті. Софійка аж обурилася. Вона схопила дівчинку та почала її гамселити по обличчю, але марно. Вона спала. Софійка взяла принцесу та положила на пол. Тут відкрилися двері і зайшла Зла Королева. Вона стояла та чекала . До будинку забігли стражники королеви. Вони забрали Софійку та принцесу до Снігового Замку. 

Софійка зрозуміла, що це все , що вона може в житті. Це чекати на підмогу. Можливо детектив Кюр її врятує від Королеви. 

Софійка продовжувала чекати. Зла Королева  поклала принцесу на стіл. На троні сидів ворон, який їв мармелад. Гарна компанія. Зла Королева та ворон із мармеладом.  Софійка мріяла скоріше втекти із Снігового Замку, бо тут було дуже холодно.

Зла Королева  сиділа та дивилася на Софіку та принцесу Дуа.

-Що будемо робити із Софійкою? ,-запитала Зла Королева у ворона з мармеладом.

-Треба її відправити до зимового підвалу. Там дуже холодно. Вона охолоне.

-Вона помре.

-Не думаю.

-Добре.

Зла Королева відправила Софіку до підвалу із морозом градусів 20. Софійка схожа була на морозну кульку. 

Принцеса Дуа все спала.  Вона чекала на диво. Софійка сиділа в холодному підвалі.

Зла Королева відпустила її на волю.  Софійка вийшла із підвалу .