Софійчина мрія

Розділ 1: Новий клас і стара мрія

Софійка крокувала до школи, міцно стискаючи лямки свого нового рожевого рюкзака. Настрій у неї був такий же сонячний, як і вересневий ранок. Другий клас! Це звучало так по-дорослому. Вже не першачок, який усього боїться. Тепер вона знала, де знаходиться їдальня, як звати бібліотекарку і що на великій перерві можна грати в класики на асфальті.

​У класі пахло свіжою фарбою і новими книжками. Її найкраща подруга, Оленка, вже чекала на неї за їхньою улюбленою партою біля вікна.

​— Привіт! — прошепотіла Оленка, коли Софійка сіла поруч. — Бачила, яка у нас нова вчителька?

​Софійка похитала головою. Їхня перша вчителька, Ганна Петрівна, пішла в декрет, і всім було дуже цікаво, хто ж її замінить.

​У клас увійшла молода жінка з добрими очима і теплою посмішкою.

​— Доброго ранку, діти. Мене звати Ірина Сергіївна, і цей рік ми проведемо разом, — сказала вона м'яким голосом. — Сподіваюся, ми станемо справжніми друзями.

​Софійці нова вчителька одразу сподобалася.

​На першому уроці української мови Ірина Сергіївна попросила кожного написати на аркуші паперу свою найбільшу мрію.

​«Моя мрія, — виводила Софійка старанними літерами, — навчитися грати на піаніно».

​Вона з дитинства любила музику. Її дідусь грав на старому акордеоні, і ці вечори були для неї справжнім святом. Софійка уявляла, як її пальці легко торкаються чорно-білих клавіш, і з-під них народжується дивовижна мелодія.

​Аркушики з мріями поклали у велику скриньку «Наших бажань».




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше