Глава 3

Софа стояла перед величезними золотими дверима й не могла повірити власним очам.

За ними розкинувся неймовірний світ, якого вона ніколи раніше не бачила.

Зелені пагорби, різнокольорові квіти, прозорі струмочки та високі дерева, на гілках яких сиділи дивовижні пташки. У небі сяяла велика веселка, а неподалік виднівся прекрасний замок із золотими вежами.

— Невже все це справжнє? — здивовано запитала Софа.

— Авжеж! — відповів Боні. — Це наша країна добрих сердець!

— Але як вона з'явилася?

Кролик загадково усміхнувся.

— Кажуть, дуже давно її створила чарівниця на ім'я Добролада. Вона вірила, що кожна жива істота заслуговує на любов і турботу. Тому створила місце, де тварини можуть жити в мирі, дружбі та злагоді.

Софа захоплено слухала.

— А Добролада досі тут живе?

— Так! Вона мешкає у великому замку. Але побачити її може не кожен.

— Чому?

— Тому що вона відкриває свої двері лише тим, хто справді має добре серце.

Софа подивилася на золоті двері.

— А як же ми потрапимо всередину?

— Просто зроби крок уперед, — відповів Боні.

Дівчинка обережно ступила на чарівну стежку.

І раптом навколо неї закружляли золоті іскорки.

Вітерець лагідно торкнувся її волосся, а квіти обабіч дороги почали розкривати свої пелюстки.

— Ого! — вигукнула Софа.

— Це країна вітає тебе! — пояснив Боні.

Вони рушили широкою стежкою до найближчої галявини.

Дорогою Софа побачила багато незвичайних тварин.

Білочки збирали горішки, зайчики гралися в хованки, ведмежата ловили метеликів, а маленькі пташки весело співали.

Найдивовижнішим було те, що всі вони розмовляли!

— Доброго дня! — привітався із Софою маленький їжачок.

— Доброго дня! — відповіла дівчинка.

— Ти новенька? — поцікавилася білочка з пухнастим хвостиком.

— Так! Мене звати Софа.

— А мене — Ромашка! Дуже приємно!

До них підбігло маленьке оленятко.

— А я Тимко! Ти прийшла з людського світу?

— Так! — відповіла Софа. — Я навіть не знала, що існує така чарівна країна!

Тимко весело засміявся.

— Багато людей про нас не знають. Але ми завжди раді гостям із добрими серцями.

Софа усміхнулася.

Їй здавалося, що вона потрапила у найкращий сон на світі.

Раптом неподалік пролунав голос:

— Увага! Увага! Усі мешканці мають зібратися біля великого дуба!

Тварини почали поспішати до середини галявини.

— Що трапилося? — запитала Софа.

— Напевно, королівський вісник має важливі новини, — відповів Боні.

Коли вони підійшли ближче, Софа побачила красивого білого коня з довгою сріблястою гривою.

На його шиї висів золотий дзвіночок.

— Дорогі мешканці! — промовив кінь. — Сьогодні до нашої країни завітала незвичайна гостя!

Усі погляди повернулися до Софі.

Дівчинка трохи засоромилася.

— Це Софа! — оголосив Боні. — Вона знайшла Пір'їнку Доброти!

Усі тварини здивовано зашепотіли.

— Невже Пір'їнка знову з'явилася?

— Це неймовірно!

— Отже, пророцтво справджується!

Софа нічого не розуміла.

— Яке ще пророцтво? — запитала вона.

Білий кінь підійшов ближче.

— Мене звати Аргент. Я королівський вісник. Дозволь розповісти тобі одну давню історію.

Софа уважно подивилася на нього.

— Я слухаю.

Аргент почав свою розповідь:

— Багато років тому наша країна була наповнена чарівним світлом. Усі тварини жили дружно, а чарівні дерева дарували мешканцям радість. Але одного дня частина магії почала зникати. Тоді чарівниця Добролада передбачила, що колись до нас прийде дитина з людського світу. Вона матиме щире серце й зможе допомогти повернути країні її колишнє сяйво.

Софа здивовано відкрила рот.

— І ви думаєте, що це я?

— Пір'їнка Доброти ніколи не помиляється, — відповів Аргент.

Дівчинка замислилася.

Вона ніколи не вважала себе особливою. Просто любила тварин, допомагала тим, хто цього потребував, і мріяла зробити світ добрішим.

— Але я звичайна дівчинка. Як я можу врятувати цілу країну?

Аргент лагідно усміхнувся.

— Для добрих справ не обов'язково бути чарівницею. Іноді достатньо мати щире серце.

Ці слова дуже сподобалися Софі.

Невдовзі до галявини під'їхала маленька карета.

Вона була прикрашена квітами, золотими зірочками та срібними дзвіночками.

На дверцятах красувався напис:

«Королівський замок».

З карети вийшла маленька лисичка в рожевому бантику.

— Вітаю! Я принцеса Лілія! — радісно промовила вона.

Софа присіла, щоб привітатися з нею.

— Дуже приємно! Я Софа.

— Я вже багато про тебе чула! Ти знайшла Пір'їнку Доброти, правда?

— Так, але я ще не зовсім розумію, що відбувається.

— Не хвилюйся! Моя мама, королева Добролада, усе тобі пояснить.

Софа здивовано подивилася на маленьку лисичку.

— То ти донька чарівниці?

— Саме так! — гордо відповіла Лілія.

Вона запросила Софу до карети.

Боні, Ромашка та Тимко теж вирішили супроводжувати нову подругу.

Карета повільно рушила дорогою до замку.

Софа дивилася у віконце й милувалася краєвидами.

Вона бачила озера з рожевою водою, дерева з блакитним листям та маленькі будиночки, у яких жили різні тварини.

— Тут так красиво! — захоплено промовила дівчинка.

— Це ще не все, — відповіла Лілія. — У нашій країні є місця, які ти навіть не можеш собі уявити!

Нарешті карета зупинилася перед величезним замком.

Його стіни були білосніжними, вежі прикрашали золоті прапорці, а біля входу росли чарівні троянди.

Двері замку відчинилися.

На порозі стояла висока жінка в довгій блакитній сукні. Її волосся було сріблястим, а на голові красувалася корона з маленькими коштовними камінцями.

Це була королева Добролада.

— Ласкаво просимо, Софо! — лагідно промовила вона.

— Доброго дня! — трохи несміливо відповіла дівчинка.