Глава 2

Наступного ранку Софа прокинулася з незвичайним відчуттям. Їй здавалося, що сьогодні обов'язково має статися щось цікаве.

Сонячні промінчики заглядали у вікно, пташки співали свої ранкові пісні, а за вікном тихенько колихалися гілочки старої яблуні.

Дівчинка швиденько підвелася з ліжка, застелила ковдру та підійшла до вікна.

Її погляд одразу зупинився на старому лісі.

— Цікаво, що там приховується? — промовила вона.

Софа згадала вчорашнє золотисте світло, яке бачила серед дерев.

Воно було настільки незвичайним, що дівчинка не могла перестати про нього думати.

— Можливо, там живуть лісові феї? Або маленькі гноми? — почала фантазувати вона.

— Софійко! Сніданок готовий! — почула вона мамин голос.

— Уже йду!

Дівчинка спустилася на кухню.

— Доброго ранку, матусю!

— Доброго ранку, сонечко. Як спалося?

— Чудово! Матусю, а можна сьогодні погуляти біля старого лісу?

Мама на мить замислилася.

— Біля лісу можна, але тільки разом зі мною. Самій туди ходити не можна, домовилися?

— Домовилися! — радісно відповіла Софа.

Вона швиденько поснідала й побігла збиратися.

У свою маленьку сумочку дівчинка поклала блокнот, олівець, пляшечку води та яблуко.

— Я готова до пригод! — урочисто оголосила вона.

Мама засміялася.

— Тоді вирушаймо, маленька досліднице!

Дорога до старого лісу була дуже мальовничою.

Обабіч стежки росли польові квіти, над ними літали різнокольорові метелики, а в траві цвірчали коники.

Софа постійно зупинялася, щоб роздивитися щось цікаве.

— Матусю, дивись! Який гарний метелик!

— Справді красивий.

— А он там пташка! Яка вона маленька!

Нарешті вони дісталися краю лісу.

Тут було прохолодніше, ніж на відкритій галявині. Високі дерева створювали затишну тінь, а сонячні промінчики пробивалися крізь листя.

Софа уважно розглядала все навколо.

Раптом вона помітила щось блискуче біля великого дуба.

— Матусю, подивися! Що це?

На землі лежала маленька золота пір'їнка.

Вона світилася м'яким теплим світлом, ніби всередині неї заховалася крихітна зірочка.

Софа обережно підняла її.

— Яка красива! Але звідки вона тут?

Мама здивовано подивилася на знахідку.

— Не знаю, донечко. Можливо, це просто незвичайна пір'їнка.

Софа поклала її до маленької кишеньки своєї сумочки.

І саме тоді з глибини лісу почувся дивний голос:

— Допоможіть! Хтось є?!

Софа завмерла.

— Матусю, ти чула?

— Так. Здається, хтось кличе на допомогу.

Вони обережно пішли в напрямку звуку.

За кілька хвилин побачили маленького білого кролика, який сидів біля коріння дерева.

Його довгі вушка були опущені, а оченята здавалися сумними.

— Ой, який милий кролик! — прошепотіла Софа.

Вона присіла неподалік.

— Привіт, маленький. Що трапилося?

І раптом...

— Нарешті! Я вже думав, що ніхто мене не почує! — промовив кролик.

Софа широко розплющила очі.

Вона подивилася на маму, потім на кролика, а потім знову на маму.

— Матусю... Ти це чула?!

Але мама здивовано подивилася на донечку.

— Що саме, Софійко?

— Він... він розмовляє!

— Хто?

— Кролик!

Мама подивилася на звірятко, але нічого незвичайного не помітила.

Тим часом кролик тихенько підморгнув Софі.

— Тсс! Це наш маленький секрет, — прошепотів він.

Софа не могла повірити власним вухам.

Вона зрозуміла, що відбувається щось неймовірне.

— Як тебе звати? — тихенько запитала Софа.

— Мене звати Боні. А тебе?

— Я Софа.

— Дуже приємно познайомитися! — відповів кролик. — Слухай, Софо, мені потрібна твоя допомога.

— Що сталося?

Боні сумно опустив вушка.

— Я шукав дорогу додому, але заблукав. Моя родина живе за струмком, неподалік великої галявини. А тепер я зовсім не знаю, куди йти.

— Не хвилюйся, Боні. Ми спробуємо тобі допомогти.

— Справді? — зрадів кролик.

— Звичайно! Я ніколи не залишаю друзів у біді.

Боні радісно підстрибнув.

— Ти дуже добра дівчинка, Софо!

Софа усміхнулася.

— Дякую. Але спочатку треба переконатися, що ти не поранений.

Дівчинка покликала маму й розповіла, що знайшла кролика, який, здається, загубився.

Мама уважно оглянула звірятко здалеку.

— Він виглядає наляканим. Давай звернемося до місцевого фахівця з диких тварин, щоб переконатися, що з ним усе гаразд.

Софа погодилася.

А Боні тим часом тихенько прошепотів:

— Софо, ти ще навіть не уявляєш, куди потрапила...

— Що ти маєш на увазі? — здивувалася дівчинка.

— Цей ліс не звичайний. Тут починається дорога до країни добрих сердець.

Софа затамувала подих.

— До якої країни?!

— До чарівної країни, де живуть тварини, які вміють розмовляти, де дерева можуть розповідати історії, а квіти співають колискові.

Дівчинка від захоплення навіть забула, що хотіла сказати.

— Невже таке справді існує?

— Авжеж! Але потрапити туди може не кожен. Лише той, хто має щире серце й готовий допомагати іншим.

Софа згадала золоту пір'їнку, яку знайшла біля дуба.

Вона дістала її із сумочки.

І раптом пір'їнка засвітилася яскравіше.

Боні здивовано подивився на неї.

— Ой лишенько! Ти знайшла Пір'їнку Доброти!

— Що це означає?

— Це стародавній чарівний знак. Він з'являється лише перед тими, кому судилося відкрити шлях до нашої країни.

Софа обережно тримала пір'їнку в долонях.

Вона світилася дедалі яскравіше, а навколо почали з'являтися маленькі золоті іскорки.

Дівчинка озирнулася.

Між двома величезними дубами почало виникати незвичайне сяйво.

Спочатку воно було схоже на маленьку хмаринку, але за мить перетворилося на справжнісінькі золоті двері.

На дверях був зображений великий серцевий символ, оточений квітами та маленькими лапками.