новорічна загадка

Розділ 7. Новорічна загадка

Якось Софі разом із Джинею прикрашали ялинку до Нового року — року Кролика. — Думаю, час уже ввімкнути гірлянду! — сказала Софі. — Звичайно! — погодилася Джиня.

Джиня ввімкнула гірлянду, і ялинка сяйнула яскравими вогниками. Дівчата вже збиралися лягати спати, як раптом пролунав сигнал тривоги! — Нам треба вирушати на планету Котоземля, — мовила Софі. — Ти готова, Джиня? — Так! — відповіла Джиня. — Плането Котоземля, ми летимо! — вигукнула Софі.

Опинившись на Котоземлі, вони побачили тата-кота, який кудись дуже поспішав. — Привіт, тату! А куди це ти так поспішаєш? — здивувалася Софі. — Усі поспішають казати «дякую»! Бо щоразу, коли ми комусь дякуємо, з'являються подарунки! — пояснив тато-кіт. — Може, це робить Новорічний Заєць? — припустив Бозлі. — Можливо! — мовила Софі. — Мені треба з'ясувати, хто ж насправді кладе ці подарунки. На щастя, у моїй чарівній книжці є дещо корисне!

Софі змахнула чарівною книжкою, і перед нею з'явився справжній детективний набір. — Я допоможу вам, ставши детективом! — мовила Софі. — За допомогою лупи я шукатиму зачіпки, у блокнот усе записуватиму, а щіточка допоможе змести пил.

Софі, Джиня та Бозлі вирушили на пошуки доказів і першим зустріли Морса. — Софі, нарешті ви тут! — зрадів Морс. — Розповідай, що сталося! — попросила Софі. — Сьогодні ми з Пиріжком грали в сніжки. Я змерз, і Пиріжок віддав мені свою шапку. Я подякував йому, і в ту ж мить з'явився подарунок — нова чудова шапка! — Зрозуміло! — мовила Джиня. — Я знайшов зачіпку! — вигукнув Бозлі.

Софі підійшла ближче й побачила сліди, дуже схожі на лапки Бозлі. Вона уважно записала це в блокнот і побігла до Пиріжка. — Пиріжку, що з тобою сталося? — запитала Джиня. — Після гри з Морсом я пішов кататися на санчатах, — розповів Пиріжок. — Але перекинувся та впав. Мене підняв Гоня, я сказав йому «дякую» — і перед нами з'явилася коробка з новою парою супершвидкісних кросівок! — Зрозуміло! — мовила Софі. — А сліди, схожі на лапки Бозлі, поруч є? — Так, он там!

Софі дослідила порожню коробку й знайшла на ній клаптик блакитної вовни. Вона ретельно занотувала це в детективний блокнот, зібрала всі зачіпки та побігла до тата-кота. — Отже, тату, я з'ясувала! Той, хто приносить подарунки — це чарівний Заєць. — Але як нам його покликати? — не зрозумів тато-кіт. — Я знаю як! Треба просто щиро комусь подякувати, і він одразу з'явиться! — здогадалася Джиня. — Точно! — погодилася Софі.

Софі обійняла тата-кота й щиро подякувала йому за дружбу. І в той самий момент перед ними з'явився той самий чарівний Заєць! Він був гарного блакитного кольору. — Здрастуй, зайченя! Як тебе звати? — лагідно запитала Софі. — Крошик! — весело відповідав зайчик. — А я Софі! — представилася дівчинка. — А це мої друзі — Джиня та Бозлі. — Я уперше бачу такого дивовижного крижаного зайця! — захоплено мовив Бозлі.

Крошик посміхнувся й простягнув Софі подарунок. Дівчинка розгорнула яскраву обгортку — усередині лежала чарівна сяюча тіара. Софі одразу вдягла її, і вона їй дуже пасувала!

Нарешті щаслива Софі повернулася додому та солодко заснула. А коли прокинулася вранці — тіара все ще була на її голові!