Софі пробує новий облік

Розділ 2. Софі у ролі няньки та таємниця чарівного кільця

Черевички Софі та сяйво кільця привели друзів до затишного будиночка. Софі легенько постукала у двері. Їй відчинив привітний рудий кіт.

— Не можу повірити! — вигукнув він. — Це ж Софі!

— Вибачте, а хто ви? — здивовано спитала дівчинка.

— Я — Котя, — відповів кіт. — А ще мене звуть тато, тато Пінкі Пай або просто тато Пай.

— Стоп-стоп-стоп! — усміхнулася Софі. — Я зрозуміла! Тебе звуть тато Котя.

— Саме так! — зрадів той. — А хто це поруч із тобою?

— Це моя кішка Джиня, а це Бозлі — мій плюшевий кролик.

— Дуже приємно пізнати вас, Джине та Бозлі! — ввічливо мовив тато.

— Ніколи в житті не розмовляв із живим котом! — прошепотів Бозлі Софі на вухо.

Раптом Джиня згадала про мету їхнього візиту:

— Кільце надіслало сигнал тривоги! Що у вас сталося?

— Ходімо, я все покажу, — сказав тато Котя.

Він провів Софі, Джиню та Бозлі до спальні. Софі зазирнула в ліжечко й побачила трьох маленьких кошенят. Одне було рожеве, друге — руде, а третє — ніжно-блакитне.

— Це малючка Суничка, це Лисичка, а це Тай, — стиха мовив тато. — Правда ж, вони чудові?

— Дивовижні! — захоплено мовила Софі.

— Тільки от Суничка щось зовсім на суницю не схожа, — тихенько зауважив Бозлі.

— Тихо! Малюків розбудиш! — шикнула на нього Джиня.

— Вибачте... — прошепотів кролик.

— Тату Котя, а чому ти такий стривожений? — спитала Софі, коли вони вийшли до коридору.

— Одна жителька Котополіса попросила мене приглянути за її дітками, — зітхнув тато з таким драматизмом у голосі, що в Бозлі аж вуха затремтіли. — Але я тепер зовсім не встигаю зробити свою роботу! Я й покинути їх не можу, і справи стоять. От біда!

— Так, поміркуймо! — мовила Софі. — Щоб допомогти тобі, я можу посидіти з малюками, поки ти зайнятий. На щастя, у моїй чарівній книжці є дещо підходяще!

Софі змахнула своєю книгою, з неї вилетіло кілька яскравих предметів і випало все необхідне.

— Я буду для них найкращою нянькою! — радісно мовила Софі. — Тихо сидітиму поруч, поки вони сплять. А коли прокинуться — покатаю у дитячому візочку та нагодую молочком із пляшечки. У мене є й веселе брязкальце, і м'якенька ковдра!

Тато Котя дуже зрадів такій допомозі й, подякувавши, поспішив у справах.

— Це буде легко, вони не прокинуться до його повернення, — впевнено мовила Джиня.

Минула пів година, потім ціла година... Софі сиділа біля кошенят, і від тиші її почало хилити на сон. Та щойно вона заплющила очі, як Бозлі прошепотів:

— Софі, Суничка прокинулася!

Дівчинка розплющила очі й посміхнулася малюку, покорчивши кумедні мордочки. Вслід за Суничкою прокинулася й Лисичка. А от блакитного Тая в ліжечку не виявилося!

— А де ж Тай? — стривожилася Софі.

Виявилося, що пустун уже вибрався на робочий стіл тата Коті! Бозлі кинувся ловити малюка і в останню секунду підхопив його:

— Ледве впіймав! — видихнув кролик.

У цей момент до кімнати зайшло ще одне кошеня. За яскравою гривою воно було схоже на котячу Райдугу Деш, а вдягнене — у матроску та капітанський кашкет.

— Ого, це ж Софі! — здивувалося кошеня. — Я — Пиріжок! Чув, ти доглядаєш за малюками? Хочеш, я допоможу?

— Звісно, разом веселіше! — зраділа Софі.

Поки вони гралися, маленька Суничка почала смоктати пальчик Софі.

— Схоже, малюки зголодніли, — здогадалася дівчинка.

Софі погодувала Суничку й Лисичку й поклала їх спати, але непосидючий Тай випадково скинув зі столу брязкальце. Воно вилетіло прямо у відкрите вікно — просто до рук кота на ім'я Морс, який саме проходив повз будинок.

— Привіт! Я — Морс і я обожнюю малюків! — усміхнувся він, зайшовши всередину.

Вони вирішили, що Таю допоможе заснути прогулянка на свіжому повітрі. Морс пішов гуляти з малюком, а Софі вклала дівчаток і почала читати їм казку:

— ...І жили вони довго та щасливо!

Суничка та Лисичка солодко заснули. Та саме в цей момент до кімнати забіг Тай, а за ним — захеканий Морс!

— Цей малюк швидший за мене! — вигукнув Морс.

Дівчата-кошенята знову прокинулися й заскиглили.

— Морсе, що ти наробив? — розстроїлася Джиня.

— Що ж нам робити? — бідкалася Софі. — Їм обов'язково треба поспати!

Раптом з вулиці долинув чийсь ніжний спів.

— Це, напевно, Цукерка співає! — здогадався Пиріжок.

І Софі осяяла чудова ідея — заспівати малюкам колискову:

— Спи, малюк, засинай, час до ліжка!

Спи, малюк, засинай, час солодко спати...

Спи, малюк, засинай, заплющуй оченята...

Лагідна пісня спрацювала — усі троє кошенят нарешті солодко заснули. Саме в цей час повернувся тато Котя.

— Ви впоралися? — пошепки спитав він.

— Так! — з гордістю відповіла Софі.

Коли вони вийшли з дитячої, тато Котя вирішив відкрити Софі важливу таємницю:

— Насправді це кільце створив ще мій тато. Дивлячись на твого неслухняного однокласника Мишу, я зрозумів, наскільки небезпечною може бути така магія в поганих руках. Тому той, хто володіє кільцем, повинен берегти його в суворій таємниці!

— Ой... — мовила Софі. — А я вже розповіла про нього Діані, Віці, Лізі та Дімі...

— Твоїм найкращим друзям можна довіряти, — заспокоїв її тато Котя. — Але більше нікому не кажи! Навіть батькам, щоб даремно їх не тривожити. Відтепер ти — офіційна Хранителька Чарівного Кільця.

— Дякую! Але мені вже час додому, — мовила Софі. — А як мені повернутися сюди знову?

— Просто засни, і ти опинишся тут, — усміхнувся тато Котя й шепнув їй на вушко магічні слова для повернення.

Софі вимовила заклинання:

— Місію виконано! Швидше б завтра настало, ви — мої найкращі друзі!

Вмить усе закружляло, і Софі прокинулася у своєму ліжечку в Ліоні. Поруч сиділа Джиня.