розділ 4

           Тарас після смерті Олесі тихо оскаженів... Від його тодішніх слів прямо таки віє холодною люттю. На той час його фізичний стан, психічний стан, його розум, його інтелект вже перетворився в дещо, нам недосяжне. Він жив у другому вимірі, який нам не зрозуміти. Олеся – єдине, що пов’язувало його зі світом людей і після її смерті він втратив останній якір. Після цього він весь свій час посвятив пошуку шляху у потойбіччя. Схоже, це був якийсь дикий різновид медитації. Не питайте, я не знаю, як це працює, але він знайшов шлях спілкування з коханою  після її смерті. На скільки я можу  розуміти, він занурював себе у своєрідний вид трансу, в якому блукав по вигаданих (чи може не вигаданих, хто ж тепер знає) світах, де зустрічався з нею, мав змогу спілкуватися.

          Вона йому й повідала, що відбулося з нею насправді. І не тільки з нею.

     Три жертви майбутнього «вбивства» намагалися її зґвалтувати. В Туманичах було чимало покинутих чи недобудованих будівель ще з часів союзу. В одному з таких шайка неповнолітніх організувала собі «потайну кімнату». Постягували собі меблів, облаштували, навіть поставили генератор, щоб була електроенергія.  «Заводило» у них був синок місцевого підприємця, мажорчик, свято віруючий в те, що людські й небесні закони йому ні по чому, що все купляється і все продається. На своїй квартирці вони творили  доволі мерзотні речі. Заманювали дівчат, накачували наркотою або спиртним і влаштовували ігрища. Підбирали собі таких, хто не признається, легкої поведінки, як говорять… Знущалися над бездомними… Привозили невгодних на «перевиховання»…Ну й таке подібне, в подробиці вдаватися не хочу, огидно, особливо коли таке витворяють підлітки. Їхня жорстокість особливо загострювалась в сезон туманів, тоді їм зовсім зривало дах. От, в один із таких туманних днів, кинули вони око на Олесю. Вирішили, що ця «сіра миша» нікому не нажалиться. Самі були під впливом наркотиків. Підловили її, запхнули до машини, привезли на свою квартирку, але вона почала пручатися, вирвалася і намагалася втекти. На вході на перший поверх, де була розташована їхня схованка, вони поставили двері і зачиняли їх. Тому Олеся, тікаючи, забігла на третій поверх, хотіла перелізти на пожежні сходи і спуститися, але не втрималася і впала. Може б і нічого, третій поверх не так високо, але знову клятий випадок, внизу стирчав бетонний блок, об який вона вдарилася головою.

   Всі троє парубків в один голос заявили, що були свідками того, як дівчина самовільно вистрибнула з вікна п’ятого поверху. Слідів насилля на тілі не було. Слідство швиденько  згорнули, списавши все на самогубство.

   Звичайно це все зі слів Тараса. Як було насправді невідомо. Але мені здається, що саме так все й відбувалося. Бо якщо ні, то я не бачу жодного сенсу в тому, що відбувалося далі, в діях Тараса і в його поведінці, вже такого, як його знав.

   Отже, він про все дізнався. Деякий час він вичікував, спостерігав за своїми однокласниками. Знайшов і зустрівся з однією з дівок, що побувала в «потайній кімнаті». Вона підтвердила те, що він вже й так знав. Тоді він зважився на зустріч з ними. На їх же території. Тарас приїхав до них тоді, коли вони були в своїй схованці. Що відбулося далі?... Чи здійснив Тарас потрійне вбивство?… Я не знаю. Але щось відбулося, це факт. І як результат – троє молодих людей померли. Як це сталося? Я боюся собі уявляти після всього того, що дізнався.  Але я дослівно пам’ятаю останній запис в щоденнику Тараса. Запис датований черговим днем після вбивства. «Я ВІДЧИНИВ ДВЕРІ ТОМУ, ХТО ЗАЗИРА ВНОЧІ В МОЄ ВІКНО».

   Денис на секунду замовк. Даринка здригнулася і ще більше загорнулася в ковдру.

   – І от, трапилось, що трапилось. Троє померлих юнаків. Тарас їх прикопав власноруч. На місці захоронення навмисно «згубив» деякі особисті речі. В «потаєній  кімнаті» наставив якомога більше пальчиків. Вичекав дві неділі, допоки розгорівся страшенний скандал з приводу зникнення  трьох підлітків і прийшов з повинною до відділку поліції.

    Як в ті роки і водилося, довго ніхто не розбирався.

   Не дивлячись на те, що розтини нічого не показали – жодних слідів насильницької смерті, і на те, що на слідчому експерименті Тарас не вимовив ні слова, вина здавалася очевидною. Явка з повинною є, пальчики є, особисті речі на місці злочину є….Тарас від адвокатів відмовився. Свою вину визнавав повністю.

   Справа склеїлася ледь не сама собою, тільки встигай папери підписувати. Швиденький суд. По проханню відомого тата загиблого прокурор вимагає вищу міру. Смертна кара вже тоді не діяла. Тарас отримує довічне ув’язнення.

        – Ух, йо.

        – Ох.

        Ярослав і Дарина вигукнули одночасно. Переглянулися. Дарина виставила руку із під ковдри і Ярослав взяв її долоню у свою.

       – От ми і дійшли до того, як це – потрапив у в’язницю, щоб вивільнитися?       

       Тепер Тарасу не потрібно було прикидатися.

       Організувавши собі  камеру-одиночку, він повністю вивільнив свій час. Як ми живемо в нормальному, в нашому розумінні, житті? Одну третю життя ми спимо. Одну третю життя ми працюємо чи навчаємося. Нам залишається тільки третя частина, яка розірвана на ранок та вечір і в яку нам потрібно вирішити ще безліч побутових речей. Що залишається нам для себе?

       Тарас вивільнив для себе все.

       Пізніше я запитував себе, чому саме так, чому у в’язниці? Адже він міг, якщо так хотів спокою, купити собі десь будинок, стати відлюдником. Він вже в юнацькому віці знав, як заробити купу грошей, в тому числі і в інтернеті…Та й що дивного, для людини яка вивчила макро- та мікроекономіку  просто через те, що не було під рукою нічого іншого почитати.