Глава 15

Коли «Стерр» вже увійшов до третього доку, настрій Латіри піднявся до того, що щаслива посмішка майже не сходила з її обличчя. Я ж себе відчував двояко: з одного боку був радий тому, що прибув на Землю 4127 року, але з іншого боку розумів, що стан речей, що склався, пригнічує мій ентузіазм на участь у боротьбі з тиронцями. Справді, що якщо база знання Григорія Івановича – це лише «допотопний» примітив для інтелектуального рівня представників Тирона? І що якщо надія на використання можливих інновацій виявиться примарною для народу Сочевана? Ці думки глинули мене, іноді викликаючи почуття безперспективності моїх дій. Як протистояти агресії прибульців? Адже одним затятим патріотизмом не відбитися від високорозвинених технологій Тирона. Так, сочеванці своїм прагненням та працелюбністю майже з нуля досягли чималих інноваційних висот, а тиронцям дісталися вже готові технології, які вдосконалювалися у геометричній прогресії. Але війна – це не спортивні змагання, де суперників підбирають за ваговою категорією та рівнем тренованості, а дуже жорстокий та несправедливий процес.

Латірі не терпілося побачитися з її батьком Мадіном і розповісти йому про те, як ми зустрілися з одним з міністрів Тірона, а також про дивного тиронського опозиціонера Аросо-Кона. Вона хотіла негайно поділитися з Лідером отриманої інформацією про те, що незабаром агресор спробує захопити Землю насильницьким шляхом, і більше не буде грати з нами в навіювання для визнання тиронської влади. Дитячою наївністю Латіра вірила в Григорія Івановича з його базою знань – мабуть, останню надію для вільного народу Сочевана. Їй дуже хотілося, щоб життя на Землі повернулося в колишнє спокійне русло – життя, яке щодня радує своїми натуральними фарбами, а не лякає побоюваннями стати підневільною та обмеженою людиною сочеванського походження.

Звичайно, не тільки Латірі, а й мені хотілося дізнатися, що ж насправді криється в таємних матеріалах електронного речника, який представляє попередню епоху людства. І перед можливим використанням цієї інформації потрібно було перевірити її на раціональність й ідентичність до вже наявної в користуванні Сочевана.

– Зараз забіжимо до мого батька, а потім уже занесемо чіп до наукового відділу, – запропонувала мені Латіра, коли ми були вже у транспортному міхурі.

– Добре, Латіро, – посміхнувся я їй.

– Цікаво подивитися, як відреагує тато, коли дізнається, що у нас з'явився так званий «покровитель» серед тиронців.

– Напевно, буде радий?

– Я не побачила від нього якогось сенсу, крім того, що з його допомогою нас повернули в цей час.

– Ти надто прискіпливо ставишся до Аросо-Кона. Мені здається, що він реально нам чимось допоможе.

– Гадаєш? Я вважаю, що Аросо-Кон – професіонал агентурної роботи, й мета його та сама, як і його начальства. Не вірю я жодному тиронцю!

– Ну, ти, звичайно, краще знаєш тиронців, але мені хотілося б вірити, що Аросо-Кон був щирим.

– Тоді давай щодо його намірів залишимо такий статус – «хотілося б вірити». А там далі подивимось. На цьому етапі нам треба розібратися з Григорієм Івановичем і потім приймати подальші рішення, – сказала Латіра перед входом до апартаментів Лідера. – Ну, заходимо. Батько має бути на робочому місці. Ох, і зрадіє він зараз! Заразом й дізнаюся, чому він не виходив на зв'язок, коли я його запитувала, – очі Латіри знову весело заблищали.

– А він не виходив на зв'язок? – здивувався я.

– Так. Такого раніше не було. Напевно, увесь в роботі, та розв’язує проблеми, що звалилися.

Перед входом до Мадіна нас перевірив сканер. Контур Латіри засвітився червоним, і мій, до речі, теж, що означало відмову у дозволі на вхід до апартаментів.

– Досить дивно – твій батько не виходить на зв'язок та не пускає нас до себе, – запідозрив я недобре.

– Бачу. Навіть тремтіння пройшлося по тілу. Тут точно щось не чисто, – подивилася на мене зляканими очима Латіра.

– Батько! Батько! Ти там? – Латіра почала стукати по закритій панелі у бік апартаментів Мадіна, але звідти жодної реакції не надійшло.

– Треба зв'язатися з Ворді, – запропонував я.

– Ворді! Ворді, відповідай! – викликала Латіра, натиснувши код на панелі свого рукава, але й Ворді не відповідав.

– Підозрюю, що й Бельгазо нам не відповість.

– Не відповідає, – сумно мовила Латіра, намагаючись викликати Бельгазо. – Центр! Центр, зв'язок! Це Латіра! – набрала вона інший код для виклику Центру.

– Центр слухає, – відповів жіночий голос із рукава.

– Центр, що з Мадіном? Де він знаходиться?

– На жаль, цю інформацію заблоковано за вказівкою Лідера Шерді, – відповів голос із рукава.

– Ви хотіли сказати заблокована міністром Шерді? – запитала Латіра.

– Інформація заблокована за вказівкою Лідера Шерді, – повторив голос.

Латіра обернулася до мене та запитливо подивилася, нічого не кажучи.

– Тут тільки два варіанти: або в Сочевані електронний вірус, або державний переворот, – висунув я свої гіпотези того, що відбувається.     

– У нас не може бути державного перевороту. Абсолютно жодних передумов до цього не було.