Глава 4

Наступного дня я прокинувся рано-вранці, щоб вирушити до Григорія Івановича. Оскільки електрика в поселенні була відсутня, а ввечері зазвичай нічого робити, то місцеві жителі лягали із заходом сонця, а зі сходом вставали. Тому мені довелося прокинутися трохи раніше, щоб випадково не затриматися з якими-небудь побутовими справами.

Моє спальне місце знаходилося в передпокої й складалося з запашного свіжого сіна й м'якого приємного тілу покривала з матеріалу, що нагадує комбінацію бавовни з шовком. Випивши кілька ковтків води, я взяв з кошика один коржик. Салюньдюль, яка була старшою дочкою глави сімейства, увечері спекла смачні коржики з борошна, що нагадує кукурудзяну.

Коли я вийшов на вулицю, навколо стояла тиша, і тільки домашні птахи – якась помісь півнів, індиків та яструбів – зрідка сповіщали про майбутній схід сонця: «Блю-булеку! Блю-булеку!». Вже на виході з поселення мене зустріла озброєна рогачами охорона, яка лише сонливо попирхала, не перегороджуючи шлях. Ймовірно, подумали, що я вирішив раніше за всіх піти по ягоди.

Дорогою в бік занедбаного купола я розламав коржик, по дурості вирішивши принести половинку Григорію Івановичу. Але коли згадав про безтілесне походження електронного речника, з'їв відразу обидві частини коржика.

Обережно пробравшись до отвору купола, я прислухався, чи там немає когось. З розлому не долинало жодного звуку, тоді я поліз усередину.

– Григорію Івановичу... Григорію Івановичу, – неголосно покликав я. – Ах, так... Його ж треба включити.

Згадавши в темряві траєкторію шляху, я намацав кнопку і натиснув її. У куполі запустилася енергія, і одразу з'явився Григорій Іванович.

– Доброго дня, Григорію Івановичу! – зрадів я його появі.

– Вітаю тебе, Сергію, – відповів він без емоцій.

– Ось, я тут, і готовий приступити до навчання. Сподіваюся, це допоможе розібратися в тому, де я перебуваю і як сюди потрапив.

– У всякому разі, знання тобі не стануть зайвими. Але спершу мені треба перевірити твій інтелектуальний рівень.

– Потрібно пройти тести?

– Ні. Я просканую твій мозок і зроблю висновки.

– А-а. Ну, будь ласка.

– Проходь у коло, Сергію. Влаштовуйся зручніше, – сказав Григорій Іванович і сам у строгому костюмі сів у позу лотоса.

Через погану гнучкість спини й ніг я не зміг так само сісти в позу лотоса, а просто боком ліг на підлогу, як на дивані. Сама поверхня підлоги не здавалася мені холодною.

– Постарайся не рухатися, Сергію.

Рамка, що світиться, пройшла крізь моє тіло вперед і назад, а потім зімкнулась і зникла.

– Так-так... Ну, нічого страшного, – сказав тихо Григорій Іванович.

– Що там, Івановичу? Чи я не зовсім дурний? – спитав я, трохи підвівшись.

– Та нормально, нормально. Для дві тисячі двадцять другого року відставання за інтелектом на двадцять сім відсотків від середньостатистичної людини, а для дві тисячі сімсот тринадцятого відставання на дев'яносто п'ять відсотків.

– Звучить якось прикро.

– Все виправиться, Сергію. Мабуть, з тобою в дитинстві ніхто не займався і не щепив потяг до знань. Але на біохімічному рівні у тебе все гаразд із мозком і з усією нервовою системою в цілому. А це найголовніше для мого способу навчання.

– Спасибі, Івановичу. Намагатимусь.

– Для початку за пару сеансів ти отримаєш знання основ математики, правопису, хімії та біології.

– За пару сеансів основи одразу чотирьох предметів?

– Так звичайно.

– Але, Івановичу, як таке можливо? За вісім років у школі я не освоїв цих предметів, а тут за пару сеансів.

– У школі ти не був зацікавлений, і, мабуть, у тебе не було стимулу та мотивації. А тепер у тебе з'явилася мета у всьому розібратися та вижити. Хоча, і без цього можна завантажити в тебе знання.

– Завантажити? Як у комп'ютер?

– Так. Це буде електронно-хімічний процес, при якому в різних відділах мозку утворюються нові нейронні зв'язки з необхідною інформацією.

– Івановичу... Григорію Івановичу, а можна відразу всі знання мені завантажити, щоб не гаяти часу?

– Ні, Сергію, так не вийде. Надмірно прискорене утворення нейронних зв'язків головного мозку призведе до його ушкодження.

– А-а, зрозуміло. Тоді, Івановичу, давай акуратно. Напевно, до кінця людської ери всі так отримували знання?

– Не зовсім так. Існувала змішана система освіти. Органічне рівномірне отримання знань є стійкішим, а сам процес засвоєння матеріалу викликає сплеск гормонів для вдоволення та отримання радості. Але у твоєму випадку, Сергію, достатньо буде отримання просто «сухих» знань.

– Ну добре, Григорію Івановичу, приступай.

– Розслабся і думай про щось приємне, але тільки не засни – потрібно, щоб у тебе був рівномірний спокійний пульс і не дуже низький.

– Гаразд. Уявлю море, пляж ..., – сказав я й розлігся зручніше.

Голову огорнула легка м'яка хмара. Все тіло відчуло приємне поколювання, що нагадує електрофорез. Очі залишалися відкритими, але мені ясно здалося морське узбережжя. Я побачив, як ранкове сонце відблискувало від трішки схвильованої гладі води. М'який теплий пісок огортав стопи моїх ніг, а солоний бриз наповнював легені свіжим повітрям. Мій погляд поринув у нескінченну морську далечінь, і, здавалося, час сповільнився на найщасливішому відрізку мого життя. Але щось змусило мене повернутись, підняти дерев'яний ціпок і почати креслити на піску якісь тексти. Хвилин за п'ять стало зрозуміло, що це уривки з творів Булгакова, Шевченка й Франка, хоча я раніше ніколи не цікавився творчістю цих великих українських письменників. «Ніколи нічого не просіть! Ніколи і нічого, і особливо у тих, хто сильніший за вас. Самі запропонують і самі все дадуть!» – грамотно написав я цитату з роману Булгакова «Майстер і Маргарита». І поки писалися ці тексти, час прискорювався все швидше і швидше, що зрештою призвело до того, що за кілька хвилин моя свідомість виявилася за кілька десятків кілометрів від початкового місця вздовж прибережної лінії. Весь пляж на цій відстані був списаний моїми текстами.