МОЯ П’ЯТНИЦЯ #14 Програне Ель Класіко, дощ і зустріч, яка змінила моє життя.

Думаю, в житті кожного з нас інколи бувають дні, коли з самого ранку все йде не так, як хотілось би, дні, коли здається, що тобі перейшли дорогу щонайменше десять чорних котів… Або коли ти думаєш, що сьогодні точно п’ятниця тринадцяте, а не якесь там чотирнадцяте… Саме так я думав про останній день Святого Валентина, свято, яке власне мені здавалося зовсім не святом… Але, знаєте, все залежить від нас самих і від нашого відношення. Бо насправді навіть в здавалось би безнадійно зіпсований день може статися щось таке, що в перспективі кардинально змінить моє життя…

Того дня ми з моїм другом Вовкою сиділи в мене. По телеканалу «Футбол 1» йшов найочікуваніший матч сезону — Ель Класіко, абож «Іспанське дербі» між найіменитішими клубами країни…

Я дуже чекав на цей матч і тому зараз сидів перед телевізором, немов загіпнотизований. Бо ж правда, що може бути кращим за Ель Класіко? Тим паче, погода на вулиці була жахлива…

***

Слава богу, сьогодні п’ятниця і більше мені нікуди не треба йти… Можна відпочивати весь вечір, навіть піти кудись на ніч, а завтра спати хоч цілий день, бо ж сьогодні останній навчальний день перед вихідними… — подумав я, подивившись на свого друга.

Вовка, з яким ми вчилися на інженерів колісних та гусеничних транспортних засобів, не був таким фанатом футболу і тому йому явно було трохи нудно. Він почав ходити по кімнаті в пошуках чогось відомого лише йому. Я вирішив — нехай шукає, а я краще футбол подивлюсь…

Взагалі, Вовка чекав вже коли мій матч закінчиться і ми зможемо піти до клубу. «Сьогодні ж як не як день всіх закоханих, тож в клубах мають бути гарячі дівчата-одиначки в пошуках свого солодко-казкового валентинчика…» —  з самого ранку казав мені мій друг, який конкретно так фанатів від одної піджейки в нашому улюбленому клубі, але ця дівчина, яку звали Марго, зовсім не звертала на нього уваги… Вона, як і більшість дівчат вірила в принца на білому коні який має от-от впасти з неба прямо на неї…

Не роозумію, як можна так просто вірити в те, що можна отак реально бац — і зустріти саме того самого, єдиного… Дівчата вистроюють у своїх запудрених принцами мізках цю сюрреалістичну картину, а потім самі ж страждають від того, що їх мрії не здійснюються ні на Святого Валентина, ні на будь-яке інше свято…

Чесно кажучи, я взагалі ніколи не розумів цього свята. Кричати про свої почуття в якийсь конкретний день, виставляти це все на показ, навіть якщо ти насправді закоханий… Як на мене, то це не свято, а повна туфта. Бо ж якщо людина кохає, то вона кохає постійно, а не в якийсь конкретний день, правда?

Я покачав головою, намагаючись прогнати зайві думки з голови і нарешті зосередитися на матчі.

Сьогодні моя улюблена команда грала якось надто кволо. Не дарма ще зранку в мене жах як боліла голова і я ледь-ледь добрався до університету вчасно. Цей день точно не мій. Сто відсотків.

Напевно і до клуба не варто пхатися… — подумав я, і нарешті почав більш уважно дивитися матч.

Коли вже закінчувався перший тайм Вовка сів біля мене і простягнув мені стару колоду карт Таро.

Я згадав цю колоду: вона досталася мені від колишньої дівчини… Ну не те, щоб прямо дісталася — вона просто її забула, коли з’їжджала від мене. Доречі, це відбулося рівно рік і один день тому… — я раптом усміхнувся сам собі. — Так, колись мені здавалося, що ми з нею одружимося після закінчення ВНЗ, але життя — це вам не якийсь солодкий десертик де все завжди добре і смачно…

Саме через неї лютий — то мій найнеулюбленіший місяць. Бо ж кому сподобається, коли перед самим днем закоханих, на який я, доречі, хотів їй подарувати ключі від цієї квартири і запросити переїхати до мене, ти бачиш свою дівчину в обіймах іншого, який завжди називався її «просто-другом». Сліди помади на його сорочці і розмазані червоні припухлі губи Алі не давали мені спокою ще довгий час після того дня.

Навіть зараз, коли я це згадую, серце б’ється частіше.

Саме тому я і не вірю в кохання. Точніше ні, не так. Я не вірю, що кохати можна абсолютно однаково. В будь-якій парі є той, хто більше віддає і той, хто приймає чуже кохання….

— Ром, ти чого такий серйозний?

— А? — я подивився на Вовку.

— Кажу, що з тобою, ти якийсь сам не свій… — Вовка уважно подивився на мене. — Знов ту дурепу згадав?

— З чого ти взяв? — я насупився ще більше.

І починав злитися.

Все ж, бісило, що Вовка читає мене, як відкриту книгу.

— Бери карту! — Вовка знов показав мені колоду. — Одну штуку, прямо зараз!

Я глянув на екран: перший тайм саме закінчився і тому я вирішив, що найшвидший спосіб заставити Вовку відстати — зробити те, що він просить і тому я витягнув карту і, не дивлячись на неї, віддав великому «гадальнику».

Господи, нехай він заспокоїться і відстане від мене ще хоча б хвилин на сорок п’ять! — подумав я. — Після перерви я буду його просто ігнорувати… Авось, сам піде в свій клуб…

— О, знайшов! — Володька радісно посміхнувся. — Ти витягнув «Фортуну». Значить, сьогодні тебе чекає велике щастя! Сказано, що тобі треба покластися на фортуну і вдачу. Все буде грати на тебе, брате. — додав він від себе і хлопнув мене по плечу. — Ром, я піду, підготуюся до клубу… Поїдемо разом? Будеш готовий за півтори години десь?