Лялечка сотого левела, 8 глава. Починати з себе.

Я всерйоз замислююсь над його словами. Невже через гонитву за рішенням я дійсно лише дійшла до нової дискримінації... Це було настільки очевидно, а я навіть не помітила...

— Деме, що мені робити?...

— Для початку ти маєш допомогти усім зрозуміти нову шкалу, — серйозно каже він. — Допомагати абсолютно всім, незалежно від того, як та людина ставилась до тебе чи твоїх друзів у минулому.

— Але...

— Аді, ти маєш вирішити, що тобі важливіше. Ти маєш визначитись, чи хочеш ти реальної справедливості, чи зупинишся на вибірковій, — Дем дивиться мені в очі. — Я знаю, що не зважаючи на те, що ти злишся на всіх за стільки років образ, ти зможеш прийняти правильне рішення.

— Але чому... Чому воно правильне, — відводжу погляд. — В них вже є шкала популярності, нехай нею і заробляють свої бали. Не хочу, щоб вони заробляли бали і рівні всюди.

— Це вже просто жадібність, Аді, а ще — певна помста, — мʼяко каже він. — Не йди за цим покликом своєї душі, я знаю, ти можеш бути вище цього. Ти маєш відпустити і пробачити. Подати приклад, як ідейний засновник цього проекту.

— Одразу видно, що в тебе сотий левел емпатії, — усміхаюсь.

— Ти теж маєш доволі високий рівень, — він усміхається у відповідь.

— Куди моєму сімдесятому тягатись з твоїм сотим, — я починаю сміятись.

— Зато в тебе є інший сотий, — весело каже він. — Впевнений, разом ми зможемо змінити цей світ на краще, Аді.

— Так, — погоджуюсь я. — Разом ми точно зможемо...

***

Я думаю, що ми вже на завершувальній стадії, але все не так просто... День за днем вилазять все нові й нові баги. До нас приєднується наша подруга, ми нарешті миримось, і тоді робота йде ще швидше.

Однак я знов і знов впевнююсь, що нема межі досконалості. Але це номально.

Люди — неідеальні, але їхнє бажання стати кращими, бажання справедливості і націленість на результат роблять їх прекрасними.

Думаю, саме це і визначає нас, як людей.

Розвиток і бажання зробити себе і світ ліпшим, зробити кожен день гарнішим за попередній роблять нас нами.

Все ж, справжнього ідеалу напевно нема, я все ще не вірю в нього, я виявляюсь не такою вже й ідеалісткою...

І нехай саме я придумала цей проект, нехай я придумала нову шкалу,  нехай я хотіла віднайти той ідеал, який зробить наш світ абсолютно чесним і правильним, вийшло, що насправді не я стала тим, хто дійсно зробив це.

Ідеальний світ, ідеальна модель справедливості панують там, де всі працюють на розвиток. Починаючи з розвитку себе, і закінчуючи розвитком всього всесвіту.

Адже, якщо не почати з себе, то про які зміни всесвіту може йти мова?

Шлях не менш важливий за ціль, так, саме так. І я хочу жити так, щоб не шкодувати про жодний крок на цьому шляху. А навіть якщо і помилюсь, буду знати, що помилки — це теж частина самовдосконалення. 

Саме Дем навчив мене цьому.
***

От так закінчилась ця історія.

Вона дуже важлива для мене, сподіваюсь, вона змусила вас задуматись. 
Буду рада почути думку щодо оповідання в коментарях.