Лялечка сотого левела, 7 глава. Це не вихід, а нова дискримінація...?

Наступні дні во всю працюю над планом свого проєкту. Продумую, за що можуть нараховуватись і за що зніматись бали емпатії. А ще про те, як бали емпатії будуть впливати на популярність. Хотілось придумати спеціальні плюшки, щоб ті, в кого вже є влада і рівень, хотіли перебудувати своє спілкування з насміхань і зверхності на підтримку і допомогу, або хоча б як мінімум на реальний нейтралітет.

Вирішую, що ті дії, які не впливали на рівень, оті «лазівки», шкалу емпатії будуть сильно знижувати. А от суттєве зниження шкали емпатії само по собі потягне за собою зниження й основного рівня, так само, як це відбувається через зниження успішності у навчанні та на роботі.

Саме так колись і додали шкала рівнів успішності в навчанні.

Нарешті мене викликати до декана і повідомляють приємну новину: мій проєкт звучить цікаво, тож мені пропонують зробити дослідницьку тест-групу.

Новина про це розлітається всіма факультетами...

І з цього моменту у мене практично нема жодної вільної хвилинки. Я набираю людей... Бажаючих дуже багато, але, як виявляється, звертаються не всі. Багато хто боїться, що через їхній низький рівень «лялечка сотого левела» на них навіть не подивиться. І тоді я вводжу таємний конкурс на десять місць. Такий, де рівні зовсім не будуть впливати на вибір кандидата.

Окрім портфоліо і резюме попередніх наукових проєктів, які по суті є ширмою для справжнього ключового питання, окремим маленьким питанням прошу кожного кандидата описати останній тиждень його життя.

І саме по цьому пункту по суті й відбираю. Коли бачу, що людина — емпатична, даю їй шанс.

Так я набираю аж пʼятдесят людей. Більшість з них настільки зацікавлена проєктом, що готова працювати на волонтерських засадах, а не в якості обраного на одне з десяти місць стипендіата.
І в цей момент я розумію, що не помилилась... Все правильно, це саме те місце, саме ті люди...

Тим часом десять програмістів з найвищим рівнем емпатії одразу сідають розробляти алгоритм...
В університеті нашій групі на місяць дають вільне відвідування, це знов домовляюсь я. Все ж, сотий левел — дійсно перепустка всюди.

Дем спочатку злегка скептично ставиться до мого проєкту... Все ж, я підірвала його довіру... Але він все одно допомагає, навіть не говорячи цього особисто мені. Саме він придумує, як заманити студентів в якості піддослідних на перевірку вже практично готової програми аналізатора-привласнювача рівнів нової шкали.

З нею ми не надто сильно мудруємо: нам дозволяють взяти дизайн і принципи інших шкал, тільки внести в них свої параметри винагородження та стягання.

Через всі ці фактори проєкт буквально за місяць переходить в режим альфа-тестування на студентах.

Команда, яка працює над проєктом, доволі швидко здружується навіть просто за роботою. У нас особливо не було часу на розваги минулий місяць, але як тільки ми запускаємо альфа-тест, я вирішую, що нам всім треба це відсвяткувати.

Та перш за все ми хочемо дізнатись наші власні рівні. Можливо, система ще працює не надто адекватно, але все одно дуже цікаво.

І яким же є наше здивування, коли лише один з наших має одразу сотий левел за шкалою емпатії...
Дем, який від початку захищав мене, який не боявся піти проти, обганяв усіх нас в середньому на двадцять рівнів....

А потім в нас починається справжня студентська вечірка. І ми бачимо, як сильно заздрять нам інші рівневики... А заздрість — один з факторів, що знижують шкалу емпатії. І все це тепер стає настільки очевидним, що більшість заздрісників вирішують і взагалі триматись від нас подалі.

Більшість з наших радіє цьому факту, але Дем аж надто задумливий, коли ми це обговорюємо... Коли після вечірки він проводжає мене додому, каже дещо, що дуже сильно мене дивує:

— Знаєш, Аді, я думав над тим, про що ви говорили сьогодні, і все ж, я не погоджуюсь, — дивиться на мене, коли вже доводить мене до будинку.

— Ти про лицемірів? Але вони заслуговують на це. Вони ж так сильно знущались з тебе... Я ніколи їх не пробачу... Таких, як вони... Нехай відчують те, що відчували ми, що відчував ти, — я дивлюсь йому в очі.

— Це не вихід, а лише нова дискримінація... Якщо твій проєкт піде цим шляхом, то від нього буде більше шкоди, ніж користі. Нам необхідно інтегрувати цю шкалу, зробити так, щоб її прийняли всі, допомогти тим, хто її не розуміє, боїться та відштовхує, тільки так вона буде мати сенс... Тільки так я повірю, що ми йдемо шляхом справедливості.