Лялечка сотого левела, 3 глава. Це несправедливо...

Гублюсь через таку кількість уваги до моєї персони. Всі говорять до мене, всі хочуть подружитись зі мною. Я так довго мріяла про це... Якщо зі мною будуть всі дружити, якщо всі будуть підтримувати, я зможу просунути свою ідею перерозподілу рівності не тільки за популярністю та знаннями, але й за емпатією та справедливим ставленням.

Лунає перший дзвоник і ми всі йдемо до аудиторій. Коли проходжу коридором, бачу Дема й Алексу. Дем відводить погляд, а Алекса маше рукою, усміхаючись.

— Адель, ти така класна, сподіваюсь, тепер ти будеш тусуватись з нами, це буде справедливо! Такі топові дівчата мають триматись разом, — каже мені Марі, дівчина з вісімдесят четвертим рівнем, одним з найвищих в нашому навчальному закладі.

— Підтримую, — підтакує їй Арія, яка має вісімдесят другий рівень. — Це буде дійсно справедливо!

Слово «справедливо» в їхніх вустах звучить якось неприємно. Вони вивертають сенс, він стає неправильним і липким... Неприємним. Це — не та справедливість, в яку я вірю. Єдиною справедливістю може стати моя справедливість емпатії. Шкалу доброти й розуміння не підробити...

Ми йдемо на зайняття. Весь час я ніби літаю в хмарах, радіючи, що тепер на мою думку будуть звертати увагу.

Не відповідаю на питання лектора, навіть конспектую абияк. Біля мене сидять дівчата з високими рівнями. І удають, що займаються, так само, як і я зараз.

Всі популярні тільки й удають?... Я раніше теж думала, що таке може бути, але... Оцінки, вони ж теж впливають! Бо ж саме завдяки оцінкам я і трималась. Вони не можуть бути дуже високо зовсім не займаючись.

— Адель, ти бачила, як сильно зросла кількість твоїх підписників? — шепоче Марі, яка сидить праворуч від мене.

— Заходити в онлайн на парах суворо заборонено... — шепочу у відповідь.

— Тим, хто вище вісімдесятого, нічого не скажуть, — усміхається Арія, що сидить ліворуч від мене. — Ми — еліта. Саме для цього і потрібно мати рівень. Щоб бути вільними, жити в задоволення, ловити захоплені погляди.

— Але це несправедливо... — тихо кажу я.

— Рівні не ставляться вручну, вони — абсолютно справедливі. І те, що ми їх досягли, дає нам привілеї, — в розмову знов вступає Марі. — Всі ми працювали над зовнішністю, над гардеробом, над іміджем, ми маємо право на ці привілеї. Подивись на себе... Ти ж сама зробила такий прорив! Невже вважаєш, що це несправедливо? Готова відмовитись від усього?

— Тільки не кажи, що так, — додає Арія. — Все одно тобі ніхто не повірить.

— А що, якщо так? — дивлюсь на неї.

І саме в цей момент дзвенить дзвоник. Пара закінчується.

Я підриваюсь з місця, хапаю речі й швидко рухаюсь до виходу з аудиторії. Не озираючись, буквально біжу до ліфта. Натискаю необхідний поверх. Їду. Хочу зустрітись з деканом. У сотого левела має бути право на таку зустріч, правда?

Як тільки заходжу до секретаріату декана, дві його секретарки роздивляються, а потім починають ходити навколо, ніби я якась віп-персона. Розпитують, що мені треба, коли прошу про зустріч, одразу дзвонять до декана.

І вже за хвилину кажуть, що я можу пройти.

Сивоволосий чоловік, наш декан, якого я особисто бачила так близько, як зараз, буквально раз, на нагородженні найкращих студентів у кінці минулого року, широко усміхається і підривається зі стільця.

— Адель, вітаю, я дуже радий, що ви вирішили зайти! — приязно відповідає він. — Я і сам хотів побачитись з вами, щоб привітати! Сьогодні мені прийшло сповіщення про те, що одна з моїх студенток досягла сотого рівня. Ви — гордість університету.

— Вітаю, — усміхаюсь, але трохи нервую. — Дуже приємно це чути.

— З яким питанням ви хотіли звернутись? Я зроблю все, що в моїх силах, щоб його вирішити. Можливо, проблеми з якимось з викладачів? Або хочете ще якусь додаткову стипендію? — починає метушитись він. — Я б дуже хотів, щоб ви залишились в нашому університеті й не переходили нікуди! Тут вам дадуть все, підтримають будь-яку ідею!

— Що ж, якщо ви так кажете, — нарешті починаю відчувати хоч трохи впевненості. — Тоді я розкажу...

***

Привіт всім))
Буду дуже рада почути вашу думку про те, що прочитали до цього моменту))
Також буду вдячна за зірочку і репост, якщо вам подобається це моє конкурсне оповідання