Лялечка сотого левела, 2 глава. 2. Невже ми зможемо подружитись?....

Прокидаюсь від тихої музики й голосу Маріанни, нашої електронної «домоуправительниці», який слідує одразу після:

— Добрий ранок, Адель! Вітаю вас з новим днем і новим рівнем! Всім, хто досяг сотого рівня, даються додаткові привілеї в усіх програмах і додатках, включаючи мій. Якщо бажаєте ознайомитись з привілеями зараз, скажіть «Ознайомитись зараз», якщо хочете зробити це пізніше, скажіть «Ознайомитись пізніше».

— Які ще привілеї... Сотий рівень... — я ледь-ледь розплющую очі. — Я все ще сплю?...

Але коли нарешті повністю прокидаюсь, то викликаю на браслеті голографічну панель з рейтингом.
І не можу повірити очам.

Профіль світиться платиною, чітко написано, що мій рівень досяг сотні й тепер я можу зайнятись буквально будь-чим...

Але ні, не може такого бути... Це точно баг. Я прийду до універу і мене одразу розкусять. Чула, що є якісь хакери, які вміють зламувати базу і міняти дані рівнів вручну. Але таке коштує просто космічних грошей...

Раптом згадується вчорашній кекс. Я так дивно почувалась, коли зʼїла його... Але ж це були не хакери! Його залишили батьки, а я їм повністю довіряю.

Встаю з ліжка, вирішуючи не думати про це зараз. Скоріш за все, скоро помітять помилку, і все знов повернеться на свої місця.

Підходжу до шафи. Погляд раптом чіпляється за дзеркало, точніше, за відбиття у ньому... Я виглядаю якось не так, як зазвичай. Шкіра рівніша, волосся яскравіше, навіть очі стали більш блакитними... А губи — повнішими й червонішими. Як так?

Торкаюсь обличчя, не розуміючи в чому справа.

Моя зовнішність... Навіть фігура якось змінилась.

Невже це теж якісь бонуси сотого рівня? Чи це дійсно я так виглядаю, чи це просто ілюзія рівня?...

Питання, на які я не знаю відповіді...

— Адель, за тридцять хвилин вам треба вийти з дому, щоб не запізнитись! — продовжила Маріанна. — На вулиці буде чекати машина з водієм, безплатно, за ваше досягнення сотого рівня ви отримуєте багато бонусів від держави. Але думаю, ви і так про них знаєте.

— Коли це ти стала такою говіркою? — питаю здивовано. — Зазвичай окрім доброго ранку і доброї ночі обмежуєшся хіба що парою фраз...

— Рівень обслуговування будинку людини з сотим рівнем має відповідати рівню володаря, — відповідає Маріанна. — Вдягайтесь, у вас залишилось менше ніж пів години.

Вдягаюсь і збираюсь доволі швидко, виходжу на сніданок сподіваючись, що батьки, можливо, вже приїхали, але нікого так і нема.

Порожній будинок, в якому одна тільки Маріанна й спілкується зі мною. Навіть вона з її шаблонними фразами ближче, ніж батьки. І мені дуже сумно визнавати це...

Не знаю, що має трапитись, щоб вони нарешті помітили мене. Щоб ми не жили, як якісь роботи, які весь час женуться за рівнями...

Хоча, про що це я... Систему неможливо зламати. Я просто ідеалістка, я стільки раз намагалась просунути свій проєкт, спеціально пішла на цю спеціальність, бо вже з дитинства відчувала, що наша «справедлива система» не має нічого спільного зі справжньою справедливістю.

Їм на самоті. Так само сама йду на вулицю. І шоковано дивлюсь на флайкар преміального левела.
Двері відчиняються прямо переді мною. Відчуваю себе попелюшкою, за якою прислали карету... Але ж попелюшка знала, що карета перетвориться на лагенарію... Не треба звикати до цього...

Саме з такими думками я і їду до універу. В якусь мить придумую зупинитись не перед самим універом, а раніше, щоб інші не дивились на мене із заздрістю, щоб не привертати зайвої уваги, але... Машина така швидка, що я вмить опиняюсь перед універом. От що значить машина класу «еліт»....

Добре, що ще рано, і біля універу практично нікого...

Я виходжу з машини й раптом бачу, як з-за рога виходять мої вчорашні кривдниці.

Вже морально готуюсь до насмішок або докорів, але...

— Адель, який приємний сюрприз! — говорить та, що задирала мене.

— Що це на тобі за кофтинка, я теж хочу таку, де купила? — вторить та, яка пинала вчора мою книгу.

Як бджоли на мед до нас буквально летять інші левеловані сімдесят плюс....

Я не знаю, що сказати, то червонію, то ще щось. Просто киваю. А вони усміхаються і жартують. Невже ми зможемо подружитись?...

***

Як думаєте, що б ви відчули на місці Адель? Якби опинились в такій ситуації? Що б думали?? Поділіться в коментарях)) Мені дуже цікаво