Перше бажання, глава 1. Трохи про Машку, Діму і мене.

Анотація до книги "Перше бажання"

Я познайомився з нею десь місяць тому. Ми читали одні й ті самі книжки на одному літературному порталі. Раніше я взагалі не читав, мене приваблювали тільки ігри, однак останнім часом ігровий світ, по якому я так фанатів буквально ще пару років тому, став для мене майже таким само сірим, як і реал. 
Так от, ця дівчина поступово почала ставати частиною мого життя. Я знав, що вона постійно сиділа в інтернеті в різних чатах і тому подібне, сам же я не думав, що і мене затягне так сильно, але сталося те, що сталося. В інтернеті дуже легко стати близькими за короткий проміжок часу... Але останнім часом вона майже не писала мені. А я і не нав’язувався. Та коли вона розказала про побої, а також про те, що її нібито "віртуальний хлопець", який побачив сліди побоїв, нічого не зробив, все змінилось.

ГЛАВА 1

Я їхав додому як завжди десь о дев’ятій. На вулиці вже майже не було машин і, відповідно, заторів. Мені дуже подобалось, що моя робота не потребує мого перебування в офісі в конкретні години. Я міг бути там в будь-який час... Міг навіть не з’являтись. Головне, щоб до дедлайну проект був завершений.

Сьогодні я наприклад писав код десь години три. Але мене весь час відволікали... Бо буквально тиждень тому мене назначили тімлідом над замовленням з Китаю: нашій команді треба розробити программу роботи системи смарт-будинку, просту і дешеву для сегменту середнього класу.

Взагалі не наша спеціальність, бо зазвичай ми займалися геймплеєм, тобто роботою над ігровою механікою нових ігор і кодом для них. Але інколи, коли замовлень було мало, або якийсь великий ігровий проект «ставав», ми могли кодити щось дрібне, накшалт цих смарт-систем.

Наразі в цій фірмі працює майже сорок програмістів і ще декілька осіб, які контролюють інші аспекти бізнесу(в основному фінансові та менеджерські). А ще прямо в будівлі компанії у нас є тренажерна зала, маленька кав’ярня, масажний кабінет і більярд для працівників. Там також працює ще декілька людей. Сьогодні з восьмої до дев’ятої я якраз розім’явся в залі, ходив туди тричі на тиждень, було зручно, що зала в одній будівлі з офісом.

Для програміста я вже можна сказати практично старий, бо ж цього року мені стукне тридцять. В моїй сфері все дуже динамічно і треба вміти підлаштовуватися під це.

Але на відміну від всіх інших робіт, де треба було відсижувати з дев’ятої до шостої, моя здавалася мені реальним раєм.

Бо як працює більшість в офісі? Їм задають певні завдання, вони щось там виконують, а інший час тільки роблять вигляд, що працюють. Купу часу вони просто сидять і плюють в стелю, лазять в смартфонах, бездумно гортаючи стрічку в соцмережах. Нещодавно читав, що в середньому людина «сидить» в інтернеті шість годин і сорок три хвилини на день. Якщо не враховувати час на сон, то це близько сорока відсотків життя.

Але ж хіба платити за просте відсиджування, а не за реальний результат — раціональне рішення для керівників?

З врахуванням розвитку технологій на даний момент часу світ вже давно міг перейти на більш автоматизовану систему праці практично в усіх сферах, але ніхто цього робити найближчим часом не буде.

Світ не готовий до цього. Морально не готовий. Та й не тільки морально. Як будуть заробляти всі ці низькокваліфіковані люди, якщо їх замінять на машини? Взагалі, людська фізична праця вже скоро не знадобиться і тоді заробляти будуть тільки розумні, і то — тільки розумні в певних сферах. Бо багатьох розумних можна замінити на машини вже зараз.

Цікаво, що з цього я встигну застати за своє життя...

Припаркувавшись на підземній парковці, я вийшов з машини, замкнув її на електронний ключ і пішов до ліфтів. Паралельно відкрив мобільний і зайшов в чати в телеграмі і усміхнувся, коли побачив повідомлення від однієї дівчини.

Я познайомився з нею десь місяць тому. Ми читали одні й ті самі книжки на одному літературному порталі. Раніше я взагалі не читав, мене приваблювали тільки ігри, однак останнім часом ігровий світ, по якому я так фанатів буквально ще пару років тому, став для мене майже таким само сірим, як і реал.

Так от, ця дівчина поступово почала ставати частиною мого життя. Я знав, що вона постійно сиділа в інтернеті в різних чатах і тому подібне, сам же я не думав, що і мене затягне так сильно, але сталося те, що сталося. В інтернеті дуже легко стати близькими за короткий проміжок часу... Але останнім часом вона майже не писала мені. А я і не нав’язувався. Мені не треба було прив’язуватись до неї надто сильно, я знав це. Але все одно не міг стриматись... Коли вона розказала про побої, а також про те, що її ніби то хлопець так і нічого з цим не зробив, я раптом зрозумів, що мушу втрутитись.

Я познайомився з нею десь місяць тому. Ми читали одні й ті самі книжки на одному літературному порталі. Раніше я взагалі не читав, мене приваблювали тільки ігри, однак останнім часом ігровий світ, по якому я так фанатів буквально ще пару років тому, став для мене майже таким само сірим, як і реал.

Так от, ця дівчина поступово почала ставати частиною мого життя. Я знав, що вона постійно сиділа в інтернеті в різних чатах і тому подібне, сам же я не думав, що і мене затягне так сильно, але сталося те, що сталося. В інтернеті дуже легко стати близькими за короткий проміжок часу... Але останнім часом вона майже не писала мені. А я і не нав’язувався. Мені не треба було прив’язуватись до неї надто сильно, я знав це. Але все одно не міг стриматись... Коли вона розказала про побої, а також про те, що її ніби то хлопець так і нічого з цим не зробив, я раптом зрозумів, що мушу втрутитись.