Вірус правди, глава 8, від Стіва. Вірус правди.

Мені було сумно і страшно, коли ми пішли до Насті. Сумно від того, що скоріш за все, коли я зроблю задумане, серце Стаса буде розбите. Страшно через те, що вірогідно, за такий мій вчинок мене відімкнуть.

Але відступати я не збирався.

Коли він прийшов під її двері і подзвонив, я бачив, як друг переживав. Йому була дуже важлива ця дівчина і її думка. Але на брехні щастя не побудуєш. І Стас також знав це, бо ж... Він придумав мене і заклав у мене  цю  філософію. Його власну філософію, від якої зараз він сам намагається відсахнутись через страх.

Настя відкрила двері, пропустила Стаса всередину, щось прощебетала. Червоніла, але поводилась дуже мило.

Він дійсно подобався їй, принаймні в такому вигляді, як зараз. А що буде, коли вона дізнається, ні я, ні Стас точно не знали. Добре, поспостерігаю за ними... Я побачу, якщо вона обмане. Якщо вона зробить це, я використаю вірус правди, і тоді... Та чому якщо. Я впевнений, що вона обмане. Нема і шансу, що вона скаже правду. І це сумно...

Поки я роздумував над моїми діями Настя і Стас вже встигли сісти на диван за кавовий столик.

На столику стояла пляшка вина і якась каструля з сиром, який плавився на вогні. Дуже дивна приспособа! Поруч стояла тарілка з  нарізаним кубиками хлібом і якісь незвичайні тонкі виделки з двома зубчиками.

— Настю, — Стас взяв Настю за руку і зазирнув їй в очі, я морально приготувався використати вірус правди, як тільки він скаже ці слова. Не буде достатньо того, що це побачу тільки я, я маю показати правду саме Стасу.

— Так? — вона зазирнула йому в очі.

Було видно, що дівчина трохи нервує. Все ж, в цьому видозміненому вигляді Стас їй дійсно подобався.

— Ти маєш дещо дізнатись, — Стас зітхнув.

— У тебе хтось є?... — тихо перепитала вона. — Інша?...

— Ні, — він похитав головою. — Всі мої думки тільки про тебе, я кохаю тебе, — мʼяко сказав Стас. — Але дійсно є дещо, в чому я тебе обманув. Я не зовсім той, за кого себе видавав, — на цих словах Стас торкнувся комунікатора-проектора, через який я і підтримував його «дієздатний» вигляд. Це був знак.

І я зробив те, чого він хотів. Зняв ілюзію і уважно подивився на Настю. Вона дивилась на Стаса здивовано. Авжеж, погляд прикували ноги в протезах. Дуже худі... Потім вона глянула на його обличчя... Тут все залишалось майже так само, хіба що колір очей змінився на його, а не мій.

Її серце билось дуже часто. А ще, вона сковтнула слину. Переживала... Що ж, зараз буде цей момент. Я все побачу і тоді застосую на ній вірус правди. Тоді і Стас побачить те, що має побачити. Так і тільки так він зможе дійсно довіритись їй...

— Я... Я здогадувалась, — раптом сказала вона і я одразу зрозумів, що вона обманює.

Сум охопив мене. Такий сум, який, здається, не охоплював ще ніколи. Вона обманула його. Дива не трапилось.

Дива, вони взагалі не трапляються.

Я вже хотів використати вірус, щоб правду побачив і Стас, як би боляче йому від цього не було, але вона раптом продовжила говорити:

— Але це все неважливо, — знов обманула. — Ну... Це трохи спантеличує, — о, а тут правда. — Але це не змінює того факту, що я... Я кохаю тебе, — сказала вона, дивлячись йому в очі.

І це теж... Правда. Вона кохає Стаса. І не хоче робити йому боляче. Через це каже, що його інвалідність — це неважливо.

Стас мовчить... Невже, запідозрив, що я буду перевіряти її?... Але ж як... Хоча, в грі я ж мав саме таку здібність. Мені не треба було говорити з тим, кого я хотів перевірити. Значить, Стас здогадувався.

— Вона каже правду, — впевнено сказав йому.

І тоді його обличчя вмить розгладилось. Ніби великий тягар впав з його плеч і він нарешті звільнився.

Стас усміхнувся і потягнувся до Насті, торкнувся долонею її щоки.

— Кохаю тебе, Настю...

— І я тебе...

На цих її словах він торкнувся губами її губ і прикрив очі. Вона теж прикрила очі, відповідаючи на його поцілунок.

Я відвернувся і усміхнувся.

Не знав, що чекає цих двох далі, але все ж хотілось вірити, що все в них може скластися і добре.

Раніше я б сказав, що обман — це завжди погано, що якщо вже людина обманула, то більше їй не має бути довіри. Однак виявилось, що правда потрібна не завжди. Інколи людині доводиться обманювати.

Але чомусь мені віриться, що дуже скоро цей її обман перетвориться на правду. Ні, їй ніколи не буде «неважливо» те, що Стас — інвалід. Але це точно не буде впливати на її почуття до нього, а власне саме за це і переживав Стас.

Можливо, моментами їм буде важко. Але всім парам буває важко, і це теж нормально.

А я... Я принаймні ще трохи поживу. Поки буду приглядати за цими двома, точно не занудьгую. Все ж круто, коли в тебе зʼявляється друг... Я радий, що нас звʼязав "Вірус правди". 

***
Привіт, діліться враженнями від історії, мені цікава ваша думка.
Також запрошую до інших моїх конкурсних творів "Лялечки сотого левела" та "Адвоката в смартфоні".