Вірус правди, глава 6, поцілунок, кохання, дружба і запитання.

Коли я вже підійшов до дверей і вона мене проводжала, наші погляди знов зустрілись.

— А може...

— Не хочеш зустрітись завтра? — практично одночасно сказали ми.

І усміхнулись.

— Так, — відповіла вона.

Почуття незручності, ніяковості, практично зникло.

А потім, несподівано для мене, вона потягнулась до моєї щоки та чмокнула мене в неї.

— До завтра, Стасе...

— До завтра...

***

— Не ігноруй мене, — вже давним-давно треба було вставати, але я ще вчора не міг заснути через цей клятий голос ШІ Стіва в моїй голові. І от він продовжив зранку.

— Моє діло, не лізь в наші з Настею стосунки, — я продовжував усміхатись.

Життя, здається, почало налагоджуватись. Ну і що, що вона бачить голографічну ілюзію. Я подобаюсь їй не за зовнішність, нам просто добре разом.

— А що, як ти помиляєшся? — знов завів свою шарманку Стів.

— І чому ти такий впертий? — відповів питанням на питання.

Підвівся, пересів на коляску, поїхав до ванної.

— Яким створили, таким і є, — хмикнув він.

— Ще скажи, що це моя провина!

— Ну ти ж мій творець, тож так, саме так! — здавалось, він теж починав психувати.

Його характер, реакція, все розвивалось буквально миттєво. Він швидко пристосувався до реальності й поводився практично як людина. Якби він мав тіло, то напевно від людини його б ніхто не відрізнив.
І це я його створив. Я зміг створити щось настільки ж розумне, як і людина... І не міг не пишатися цим.

— Бачу, твій настрій покращився, — врешті сказав ШІ. — Куди поведеш цю Настю цього разу? Чи плануєш знов завалитися до неї додому?

— Підемо прогулятись, — я взяв до рук комунікатор і вирішив подзвонити дівчині.

Пару довгих гудків майже одразу змінились її мʼяким голосом.

— Алло?

— Привіт, це Стас, твій сусід, — сказав, почувши її голос. — Хотів запропонувати тобі сьогодні прогулятись, о котрій ти звільняєшся?...

***

Дивно, але два тижні без роботи промайнули практично як один день. Я посилав резюме, а в іншому був вільний, як вітер. Майже щодня ми бачились із Настею. Зазвичай просто разом вечеряли, але, окрім того інколи й виходили «у світ». Я вже майже призвичаївся до протезів. Думав, що напевно краще і зовсім нічого їй не розказувати. Позавчора ми почали разом дивитись серіал, романтичну комедію. І там залишилось всього чотири серії.

Сьогодні ми домовились додивитись їх, і я планував нарешті поцілувати Настю. Після того випадку на першому ж побаченні вона трохи соромилась близькості. Хоча майже завжди сама призначала мені зустріч. Я був впевнений, що подобаюсь їй, але щось її таки стримувало. Вона ніби чогось очікувала від мене. Можливо, варто зізнатись, що вона мені подобається?

Саме з такими думками я подзвонив у двері. В руках тримав величезну пачку попкорну.

Настя відкрила одразу. Сьогодні виглядала якось інакше... Вдягнула червону сукню, а ще — нафарбувала губи... Я вперше бачив її такою.

— Класно виглядаєш, — сказав, заходячи до передпокою.

— Дякую, — вона злегка почервоніла. — Я вже все налаштувала, — Настя усміхнулась, проходячи до кімнати.

Я пішов за нею, потім ми сіли на диван, вона включила наш мінісеріал. Дивилась дуже уважно, а на одному з романтичних моментів в передостанній серії взяла мене за руку.

Я подумав, що це напевно знак. І коли ми дивились останню серію, в момент, коли герой йшов до героїні робити їй пропозицію, я подивився на дівчину.

Наші погляди зустрілись, і вона злегка почервоніла, але очей не відводила. Я підняв руку і торкнувся пальцями її щоки. Фоном у фільмі якраз грала якась романтична мелодія.

— Ти мені дуже подобаєшся, — прошепотів, не відводячи погляду.

— Ти мені — теж, — відповіла вона, усміхнувшись і трохи притулившись до моєї руки щокою.

Я розцінив це як дозвіл і подався вперед. Торкнувся губами її губ невимогливо і ніжно. І вона все ж дозволила, більш того, сама відповіла на цей поцілунок.

Серце билося дуже часто. На секунду я поглибив поцілунок, але потім відсторонився, щоб подивитись їй в очі. Я не хотів напирати, хотів, щоб вона теж цього хотіла.

— Дивись, і вони цілуються, — раптом сказала вона, відвівши погляд. Трохи зніяковіла, судячи з червоних щічок, але все одно виглядала щасливою...

— Ти маєш сказати їй правду, Стасе, — прозвучав голос Стіва в моїй голові. — Ти поклявся відкривати правду і якщо ти цього не зробиш сам, то сам розумієш, у мене просто не залишиться вибору і...

Стів погрожував мені? Невже він зробить це?

— Все добре? — перепитала Настя, подивившись на мене.

Напевно, мій спантеличений вигляд міг сприйнятись якось неправильно.