5 глава

Аня прийшла до тями вже в машині, в яку її буквально запхнув Олександр. Сказати, що він виглядав розлюченим – нічого не сказати. Вони мовчки від'їхали від бару і поїхали в невідомому для Ані напрямку. До дівчини почав доходити сенс того, що відбувається, і вона почала закипати. Що він собі уявив? Тепер вона втратила роботу, так, огидну, але все ж важливу для неї роботу. Тепер він ще й сміє злитися на неї за щось. Так, він захистив її, але вона про це його не просила. Вони їхали вже хвилин п'ять, так і не промовивши жодного слова. Анна почала обмірковувати, що їй робити, нервово поправляла неслухняні золотисті локони – це була її реакція на стрес.

Він же хотів поговорити, так чому мовчить? Це тиша давила на неї. Вона намагалася триматися, адже він її викладач, у них і так не дуже добрі стосунки, але врешті не витримала.

- Ви так і будете мовчати? Поясніть мені, що це було? – Олександр буквально смикнувся від несподіванки і здивування, її тон був доволі агресивним, зовсім не схожим на Анну.

- Скворцова, зміни тон, – Олександр намагався тримати свої емоції під контролем до останнього. Але Анну вже було не зупинити:

- І не подумаю! Яка важлива розмова спонукнула вас позбавити мене моєї роботи? Я й так не отримаю диплом через ваш клятий предмет, а тепер ще й втратила гроші, які були важливі не тільки для мене, – і тут Анна мимоволі прикусила язик. Дівчина не хотіла давити на жалість і розповідати про свою складну життєву ситуацію. Тим більше вона вже й так наговорила дурниць.

Тут терпінню Олександра настав кінець. Він різко звернув до тротуару і зупинився біля найближчого бульвару.

- Тобто я мав дозволити тому виродку далі чіпати тебе? Що ж, тоді, мабуть, мені варто повернути тебе в те огидне місце, щоб ти могла далі дозволяти себе принижувати, – буквально кричав вчитель, при цьому активно жестикулюючи. Анна більше не могла стримуватися, і її очі наповнилися сльозами. Вона не знала, що йому відповісти, ситуація здавалася безвихідною. Олександр, побачивши її великі блакитні очі зі сльозами, подумки дав собі підзатильника. Він спробував видихнути, розуміючи, що перегнув. Йому потрібно виправити ситуацію.

- Анно, я знаю про твою ситуацію, – вчитель накрив долоню Ані своєю, заспокійливо погладжуючи, і продовжив, – ти отримаєш диплом, можеш про це не хвилюватися, і якщо ти будеш старатися і добре вчитися, то працюватимеш у мене в журналі. Так, доведеться багато працювати, але ти зможеш легко поєднувати це з навчанням, а грошей тобі вистачатиме, щоб допомагати своїй родині, тобі більше не потрібно буде терпіти знущання. Зі свого боку обіцяю, що більше не буду тебе кривдити, я розумію, що поводився як ідіот, – і усміхнувся кутками губ, щоб надати їй трохи впевненості.

Анна не знала, що йому відповісти на його промову, що вже говорити про те, що її тіло покрилося тисячею мурашок від його простих дотиків. Вона була в повній розгубленості. Після, мабуть, хвилинної паузи, вимовила:

- Олександре Васильовичу, дякую, що врятували мене сьогодні, але я не потребую вашого жалю. Я зможу впоратися, ви й так вже зробили для мене багато, але це мої проблеми, вам не варто пропонувати мені роботу тільки через моє складне життєве становище. Я не потребую нічиєї жалості, – проговорила дівчина і спробувала прибрати свої руки, відчуваючи, як її починає трясти.

І тут Олександр зрозумів, що пора закінчувати це. Він досить дорослий і самодостатній чоловік, щоб нарешті зробити крок і зізнатися, в першу чергу, собі у своїх почуттях. Він лише взяв її личко в свої великі і мужні руки і промовив:

- Дурненька, я ні в якому разі не жалію тебе. Ти найсильніша в своїй групі, я б у будь-якому разі запропонував тобі роботу у себе, якби ти й далі відвідувала мої заняття, але вийшло як вийшло. Анно, ти чудова, красива, розумна молода жінка, ти варта того, щоб до тебе ставилися з повагою, варта кращого майбутнього, просто дозволь мені трохи допомогти тобі в цьому, – торкнувшись своїм чолом її і закривши очі, прошепотів, – будь ласка.

Цей момент був настільки сокровенним для них обох. Усі перепони, недомовки – все стерлося в один момент. Анна почувалася настільки щасливою, він говорив так щиро. Дівчина розуміла, що тепер її щастя в її руках, і їй залишилося лише зробити крок назустріч. Вона потерлася своїм носиком об його і прошепотіла:

- Добре.

Олександр полегшено видихнув, і вони щиро та щасливо засміялися. Він відчував, як дівчину перестає трясти, що його дуже радувало. Олександр ніжно погладив своїми пальцями ніжні щоки Анни і, прибравши її неслухняний локон, наблизився до губ дівчини та подивився в її великі блакитні очі, у яких був готовий потонути. Чоловік наче питав дозволу.

Анна більше не могла боротися з бажанням бути до цього чоловіка неприпустимо близько, тому сором’язливо торкнулася його губ своїми. Між ними наче пройшов електричний розряд. Чоловік упіймав себе на думці, що ніколи не зможе забути цей тремтячий поцілунок, цей момент хотілося залишити в своїй пам’яті назавжди. Далі чоловік взяв на себе всю ініціативу і поглибив поцілунок, перемістивши свої руки їй на шию. Він був такий ніжний, завжди такий серйозний, непохитний, він цілував її, блаженно заплющивши очі, наче вона повертала його до життя.

Пара насолоджувалася цим моментом, обом не хотілося, щоб це закінчувалося. Анна впіймала себе на думці, що хотіла б залишитися в цій машині назавжди. І закохані люди дозволили собі цю розкіш, насолоджуючись тільки одне одним, забувши про всі свої проблеми, і дозволили собі весь залишок вечора ділитися ніжністю. Завтра життя піде своїм шляхом, він стримає свою обіцянку, а вона довіриться йому, що так не властиво для неї. Це все буде завтра, а поки є лише ця порожня вулиця, вони і цей запам'ятовуючий момент на все життя, чарівний момент.