2 Глава

Сьогодні була перша пара, і Олександр Васильович вже був не в дусі, хоча б тому, що не виспався. Пройшло вже три роки з моменту розлучення з дружиною, а він досі не може звикнути до того, що повинен перебувати в квартирі один. У нього вже не було почуттів до жінки, яка йому зрадила, навпаки, він досі не розумів, навіщо стільки часу вони провели разом, якщо, як виявилося, він її не влаштовує, вона не хоче від нього дітей і взагалі вирішила, що зраджувати останні три роки їхнього шлюбу – це найкраще рішення проблеми. Він давно відпустив цю історію, навіть іноді ловив себе на думці, що, можливо, є і його вина. Швидше за все, він і не любив її, тому в якийсь момент їм перестало бути зручно один з одним, і вона знайшла своє кохання. У будь-якому випадку, ця історія в минулому, справа була не в цьому. Порожнеча і тиша вдома тиснули на нього, змушуючи присвятити себе повністю роботі. 

Ще й вередлива дівчинка засіла в його голові, він не розумів, чому це відчуває, взагалі не міг зрозуміти природу своїх почуттів, чому, коли вона перестала ходити на його пари, він так бурхливо на це реагував. Спочатку він мимоволі став хвилюватися за неї, раптом щось сталося, але потім, коли він дізнався, що вона працює і не може знайти просто часу на його пари, то розлютився, став ігнорувати і не читати її смс, адресовані йому, скоріш за все вона просила завдання. Він не розумів, чому робить це, але він був ніби не в собі. Через якийсь час він визнав, що сумує за нею, за їхніми жартами і суперечками, його злило, що він побачив у ній потенціал, вклав у неї багато своїх знань, часу, займаючись з нею науковою роботою, тому що вважав, що вона дійсно має майбутнє. А тут вона просто, як кажуть, забила на його предмет і на нього самого. Коли він побачив сьогодні вранці, що її знову немає на парі, а сесія через 2 тижні, що вона так нерозумно чинить, його настрій з поганого став паскудним.

- Так, кого сьогодні немає на парі? - спитав він.

- Білозьорова Антона, Шевченко Марії та Скворцової Ані, - відповіла староста групи, Залізнякова Аліна, подруга Ані. Олександр Васильович не витримав та спитав:

- Аліно, а ваша подруга знає, що у неї неатестація і її, скоріше за все, відрахують через це? Де вона? - викладач намагався зберегти байдужість у голосі, але все ж нервові нотки можна було почути.

- Вона збиралася сьогодні прийти, чесно, але її, скоріше за все, затримали на роботі, на телефон вона не відповідає, - намагалася всіма своїми силами захистити її Аліна, вона знала всю складну ситуацію подруги, Аня обіцяла їй, що буде сьогодні, але до кінця пари залишалося 5 хвилин, а вона так і не прийшла.

- Ой, та звісно, яка робота, я бачила, як її вчора забрав якийсь хлопець на машині, причому десь о 9 вечора, проспала ваша Аня у свого залицяльника, ось і не прийшла, - фиркнула Настя, дівчина була дуже мерзотної натури, з першого курсу не злюбила Аню, ніколи не втрачала можливості сказати щось паскудне.

І тут Олександр Васильович мимоволі впав у ступор, а потім, не витримавши, зламав олівець, який був у нього в руках. Вся група здивовано на нього дивилася, але він не зміг стримати вирваних назовні емоцій. Так ось значить, як вона працює, ось для чого прогулює пари, а він ще дурень, думав, чи правильно вчиняє. Він розумів, що це слизьке відчуття у нього в грудях це ревнощі, але нічого не міг з собою вдіяти. 

І тільки Аліна хотіла сказати щось Насті, мабуть захистити подругу, як двері відчинилися і в аудиторію зайшла Анна. Вона рвано дихала, ніби пробігла крос. Вона працювала сьогодні нічну зміну, ще навіть не спала, як тільки зміна закінчилася, відразу рвонула на пару, але як би не поспішала, її затримав знову мерзотний начальник і вона не встигла. Аня боялася дивитися викладачеві в очі, не змогла вимовити жодного слова, знала, що він, напевно, злий за те, що вона прийшла, коли пара вже закінчилася.

Усі в аудиторії мовчали і чекали реакцію Олександра Васильовича.

- Що ж ви так рано, Скворцова, могли б прийти взагалі ввечері, коли університет був би зачиненим, - Чоловік відчував, що якщо вона скаже зараз хоч слово, то він не зможе стриматися.

- Олександре Васильовичу, я... - Дівчина не знала, що сказати.

- Не маю найменшого бажання слухати ваші виправдання, пара закінчилася, чого ви ще всі тут,- здавалось вена на його лиці, яка жила в цей момент своїм життям, зараз лопне, як і його терпець,-забирайтеся, Ви, Скворцова, теж. - Він, мабуть, вперше в житті втратив контроль і відверто кричав. Усі перелякано переглянулися і поспішили швидко зникнути з аудиторії, поспішно збираючи речі. Поки студенти один за одним виходили, Анна не знала, як почати діалог, її охоплювала паніка і відчай, дівчина нервово поправляла золотисте волосся, ще й до всього втома після нічної зміни, вона була готова розплакатися від того, що викладач накричав на неї. Він ніколи не кричав, що ж вона такого йому зробила.

Дівчина зібрала останні сили в кулак і почекала, поки всі вийдуть, щоб спробувати поговорити з викладачем, вона вже відверто боялася його, і хотіла втекти разом з іншими, але у неї не було іншого виходу, просто піти вона не могла. Коли остання, хто була в аудиторії, Аліна, вийшла, перед цим непомітно доторкнувшись до плеча Ані в якості підтримки, дівчина підійшла до столу викладача, який уже збирав речі і хотів якнайшвидше піти, охолодити свій пил.

- Олександре Васильовичу, будь ласка, вислухайте мене! Вибачте, що спізнилась, мене затримали на роботі, давайте обговоримо все-таки мою ситуацію, - Анна намагалася бути милою, але твердою, намагалася приховати тремтіння в голосі.