1 глава

Їй було 20. Вона старанно вчилася і мріяла про добре і світле майбутнє, як і годиться молодим дівчатам. Багато працювала, іноді гуляла з друзями, гарно вдягалася, стежила за собою, але при цьому могла на день зануритися в депресивний стан, дивлячись цілий день сумні мелодрами, плакати та їсти шкідливу їжу, а потім знову збиралася з силами, витирала сльози, як цьому навчають книжки про сильних жінок, і продовжувала йти до своєї мрії. 

Аня любила цей світ, вважала, що вся його чарівність у дрібницях: в усмішці, яку вона подарувала жінці на касі супермаркету об 11-й вечора після важкого робочого дня, в сміху молодшої сестрички, за якою вона так сумувала. А також у шумі моря, куди вона часто вибиралася на вихідних незалежно від погоди. Вона була щаслива, що саме в це місто, на березі прекрасного Чорного моря, її занесло життя. Вона була дуже щаслива, коли вступила сюди, і у неї з'явилася можливість поїхати зі свого сірого містечка. Аня дуже любила свій університет, навчання в ньому виявилося навіть кращим, ніж вона уявляла, спеціальність її мрії, журналістика, хороші викладачі. Вона знайшла багато друзів у цьому місті. Незважаючи на труднощі, які в неї тут були, наприклад, робота, яка буквально висмоктувала з неї життя, незважаючи на життя в гуртожитку, на тугу за сім’єю, незважаючи на це все, вона обожнювала це місто і вважала його своїм домом і не хотіла повертатися назад у своє сіре, нудне містечко. Але все розмірене життя Ані було під великим питанням через одну людину.

Олександру Васильовичу було 40. Він був суворим, але дуже цікавим викладачем, багато чого досяг у житті, був популярним журналістом, мав навіть власне видавництво, казав, що працює в університеті, бо більше нікому передати такий безцінний досвід майбутньому поколінню журналістів. Ходили чутки, що його не дуже люблять навіть на кафедрі, де він працював. Звісно, кому сподобається людина, яка дивиться на всіх зверхньо. Кажуть, немає нічого гіршого за чоловіка, який знає, що він гарний. Але тим не менш, не можна не визнати, що його самовпевненість та зверхність не були безпідставними.

У Ані з Олександром Васильовичем із першого дня в університеті, на першій же парі не заладились стосунки, він приїхав злий, оскільки його відпустка закінчилася надто швидко, ще й розлучення з дружиною забрало всі його сили, а тут вона, така самовпевнена студентка, посміла на його зауваження їй про розмови з одногрупницею відповісти грубістю, сказавши, що якби він говорив цікавіше, але при цьому лаконічно, то вона б із задоволенням його слухала. З цього і почалася їхня маленька гра. Він кине їй напівприховану образу, вона відповість ще більшою колючістю. Але, на відміну від інших, вона відвідувала всі його пари протягом трьох курсів, і він не міг не помітити її потенціал як журналістки, вона нагадувала йому себе на початку його кар'єри: така ж запалена ідеєю, стояла на своєму, з принципами та гумором. 

Останнє пов'язувало їх найбільше: коли вони починали жартувати одне з одним, то сміялася вся група чи будь-який колектив, у якому вони знаходилися, будь то деканат, кафедра чи наукова конференція, на яку Анна виставляла свої роботи щороку під керівництвом Олександра Васильовича. Загалом у Анни завжди була по його предмету 5, деякі не особливо далекоглядні одногрупники Анни подейкували, що вона отримує ці оцінки не за свої знання, а за тісний зв'язок із викладачем, що було абсолютним наклепом, оскільки вона дійсно старанно вчилася по всіх предметах і особливо у Олександра Васильовича. Незважаючи на всі їхні суперечки, вона знала, що їй пощастило вчитися у такої людини, як він, тому дівчина вбирала всю отримувану інформацію, як губка.

Але почався 4 курс, їй виповнилося 20, і якщо до цього Ані хоч трохи допомагали матеріально батьки, то тепер вона не могла дозволити собі сидіти далі на їхній шиї, оскільки вона розуміла, що їм і так важко, тому вона влаштувалася офіціанткою в один бар. Робота була паршивою, але завдяки щедрим чайовим дозволяла їй платити за навчання, за гуртожиток, ще й надсилати невелику суму батькам. Вона не могла інакше, її батьки завжди давали їй найкраще, вона просто не сміла залишити їх у важкий момент, тим більше, що у них була маленька дитина, сестричка Ані, Ярослава. Аня любила Ясю більше за життя і хотіла для неї всього найкращого. Тому Анна працювала до пізньої ночі, в перервах намагалася писати диплом. Тільки ось часу ходити до університету майже не залишилося. Але, на щастя, дівчина заробила не поганий авторитет за минулі 3 роки, і майже всі ввійшли в її ситуацію, погодилися давати завдання додому, які дівчина виконувала замість сну. У її ситуацію ввійшли всі, крім нього. 

Вона намагалася писати йому, намагалася випросити завдання, пояснювала, що працює і не може відвідувати його пари, але він наполегливо її ігнорував, і ось, перед зимовою, передостанньою сесією їй зателефонувала староста і сказала, що через незакриті прогули і відсутність половини оцінок її можуть відрахувати. І все через один предмет, через одну людину. Анна була в розгубленості і, чесно кажучи, у люті. Вона думала, що всі їхні суперечки - це жарти, що ця людина насправді добре до неї ставиться, як і вона до нього. Не розуміла, навіщо він псує їй життя і ставить все під удар. Якщо її відрахують, то вона не отримає таку бажану освіту, її виселять з гуртожитку, нарешті вона втратить роботу і повернеться в своє місто. Аня була готова завити від безсилля. Але вона була не з тих, хто швидко здається, тому твердо вирішила поговорити з впертим викладачем.