Глава 5

Через місяць після виїзду керівниця запросила її на зустріч, на яку раніше вона потрапила б хіба випадково.

— Сідай ближче. Ти з цими сім’ями працюєш більше за нас.

За столом уже сиділи люди з програмного відділу, фінансистка, двоє представників соціальних служб і консультантка, яку фонд залучив до підготовки нової заявки.

На екрані було написано:

«Підтримка стійкості сімейних форм виховання».

— Ми маємо можливість зайти в новий дворічний цикл, — сказала керівниця. — Гроші нормальні. Але донор хоче чітку логіку: проблема, втручання, результат.

Консультантка відкрила презентацію.

— Почнемо не з того, що ми хочемо робити. Почнемо з того, що людям потрібно.

Їй це сподобалося.

На столі лежала пачка роздрукованих анкет. Їх збирали кілька місяців у різних громадах. Частину вона сама розсилала.

— Там усе дуже різне, — сказала представниця соціальної служби. — Хтось просить психолога. Хтось табір дітям. Хтось машину відремонтувати.

— Машину? — перепитала фінансистка.

— А як вони сімох дітей возитимуть? Автобусом?

— Я не про те. Просто донор ремонт автомобіля не профінансує.

— От бачите.

Консультантка не сперечалася.

— Давайте спочатку випишемо потреби. Потім подивимося, що з них лягає в рамку.

Вони почали читати.

«Психолог для підлітка. Один і той самий, а не щоразу новий».

«Літній табір».

«Потрібен логопед».

«Хочемо хоча б два дні на рік побути удвох».

«Бензин».

«Пральна машина».

«Навчання по залежностях».

«Щоб соціальні служби не міняли вимоги кожні три місяці».

Хтось тихо засміявся.

Представниця служби сказала:

— Це точно не до нас.

— Якраз до вас, — відповіла інша.

— Добре, до нас.

Далі було:

«Не треба ще одного тренінгу про прив’язаність».

Керівниця підняла очі.

— Оце неприємно.

— Зате чесно, — сказала консультантка.

Вона теж усміхнулася.

Потім побачила наступний рядок:

«Хочемо зустрічатися з такими самими сім’ями без офіційної частини».

Вона згадала хол у готелі.

Жінку біля вікна.

Чоловіка, який проспав до дев’ятої.

— Оце працює, — сказала вона.

Усі подивилися.

— Що саме?

— Спілкування між ними. На виїзді половину практичних питань вони вирішували в перервах.

Консультантка записала.

— Peer support.

— Якщо хочете.

— Це не для краси. Донор розуміє цей термін.

— Я не заперечую.

На екрані з’явився новий пункт.

«Розвиток механізмів взаємопідтримки».

Далі — «психосоціальна стійкість».

«Підвищення батьківської компетентності».

«Профілактика професійного вигорання».

Вона дивилася, як відповіді з анкет переходять у слова на екрані.

Ніхто нічого не перекручував.

Люди справді втомлювалися.

Справді потребували підтримки.

Справді мали складні випадки.

Просто «п’ять днів поспати» нікуди не потрапило.

До кінця дня проєкт почав набувати форми.

Цільові групи.

Кількість громад.

Кількість сімей.

Скільки груп.

Скільки консультацій.

Які індикатори можна виміряти.

Фінансистка відкрила бюджет.

— Проживання.

— Харчування.

— Транспорт.

— Тренери.

— Психологи.

— Оренда залів.

— Дитяча програма.

— Поліграфія.

— Координація.

— Комунікація.

— Моніторинг.

Вона вже не губилася в цих словах.

Навпаки.

Коли програмістка запропонувала закласти по новому комплекту матеріалів на кожен виїзд, вона сказала:

— Не треба. У нас зі старих заходів повний склад блокнотів і папок.

— Вони з логотипами іншої програми.

— Папір від цього не псується.

— Донор може захотіти свою айдентику.

— Тоді вкладемо лист із логотипом, а блокноти використаємо старі.

Фінансистка кивнула.

— Запиши як економію.

Вона відчула маленьке задоволення.

Не через блокноти.

Через те, що вже могла щось змінити до того, як це купили.

Через три тижні заявку відправили.

Вона не була авторкою всього документа. Написала кілька блоків, перевірила цифри, дала приклади з роботи, прибрала зі списку закупівель те, що вже лежало на складі.

Потім чекали.

Вона майже забула про заявку, коли в робочому чаті з’явилося повідомлення від керівниці:

«Є».

Нижче — пересланий лист.

Проєкт схвалено.

Фінансування підтверджено.

У чаті посипалися смайли, привітання, хтось написав, що сьогодні можна не працювати.

Ніхто не перестав.

Вона відкрила фінальну версію заявки.

На першій сторінці стояло:

«Підтримка стійкості сімейних форм виховання».

Вона знала, звідки взялася майже кожна фраза.

І знала, яких фраз там не було.

Новий проєкт почався з договору на сто з лишком сторінок.

Вона не читала його від першої до останньої.

Фінансистка прочитала.

Юрист прочитав.

Програмний відділ виписав те, що стосувалося роботи.

Їй дісталася таблиця з бюджетними рядками й правилами, де було написано, що можна, за яких умов і після чийого погодження.

Першого тижня нова асистентка прийшла до неї з рахунком.

— Тут сім’я просить холодильник. Можемо швидко купити?

— З якого бюджету?

— Ну… з цього.

— З якого рядка?

Дівчина подивилася на екран.

— Матеріальна підтримка.

— Вони в нашій цільовій групі?

— Так.

— Є оцінка потреби від служби?

— Ще ні.

— Тоді спочатку оцінка.

— Але холодильник зламався зараз.

— Я розумію.

— У них шестеро дітей.

Вона підняла очі.

— Я розумію.

Дівчина не пішла.